калорійність меду

Лікувальні властивості меду

Лікувальні властивості меду

Бджолиний мед є не тільки висококалорійним живильним продуктом, але й коштовним лікувальним засобом. Мед збагачує організм людини найрізноманітнішими живильними речовинами, необхідними для здоровя (вітамінами, білками, вуглеводами й ін.). Ще в прадавні часи мед використовували в народній медицині як лікувальний засіб. У цей час мед рекомендується при хворобах кровотворних органів і серцево-судинної системи, хворобах печінки, при шкірних захворюваннях і ін.
Мед застосовува також при катар (гастрит), виразков хвороб шлунок й дванадцятипал кишк й для лікуванн ран; мед дуже корисн хвор, що перенесшим тяжелие заболевания или операції, и особенно для детского организма.
Значення меду для організму пояснюється більшою кількістю Цукрів, що втримуються в ньому, що відіграють більшу роль в обміні речовин. Усі ці види цукру дуже легко перетворюються під впливом соків організму в найпростіші речовини: вуглекислоту, яка виводиться легенями, і воду, яка виходить разом з потім і сечею. Таке перетворення цукрів (вуглеводів) у більш прості речовини завжди супроводжується виділенням більших кількостей різного роду енергії (тепло, мязові рухи, робота серця та ін.).
Треба відзначити, що шлях вступу цих Цукрів в обмін речовин різний. Один із Цукрів — виноградний — глюкоза меду негайно надходить у загальне коло кровообігу й служить для організму коштовним живильним матеріалом. У нормі в крові людини завжди втримується глюкоза, і кількість її стійке втримується в межах 80- 120 мол в 1000 мол крові. Усяке зниження або збільшення її викликає в організмі хворобливий стан.
Глюкоза крові споживається тканинами організму, особливо мязовою тканиною. У випадку занадто великого змісту її в крові (гіперглікемія), глюкоза не пропадає, а накопляється в печінці у вигляді глікогену як запасне джерело енергії.
Глікоген печінки легко переходить назад у глюкозу й включається у вуглеводний обмін. Таким чином, основним запасним складом вуглеводів є печінка. Відкладання або витрата глікогену печінки залежить від загальних життєвих умов, у яких перебуває організм роль, що й тут вирішує, відіграє центральна нервова система організму (кора головного мозку) і продукти діяльності залоз внутрішньої секреції (адреналін та ін.).
Інша частина меду, що не є глюкозою, так само бере участь в обміні речовин, що як і звичайно надходить із їжею очеретяний або буряковий цукор.
Живильне значення меду підсилюється ще більшим змістом у ньому деяких вітамінів: В
(рибофлавін), В
(пиридоксин) і фолиевой кислоти.
Перший з них бере участь у посиленні білкового обміну й збільшенні імунітету організму. Вітамін Be також сприяє білковому обміну. Його відсутність приводить іноді до того, що білок і продукти його обміну стають для організму токсичними.
Так, наприклад, недолік пиридоксина в раціоні грудних дітей веде до появи судорог. Фолиевая кислота входить до складу зєднань, що регулюють правильність кровотворення. Вона впливає на регулювання білкового обміну й на синтез білків (амінокислот). Крім того, фолиевая кислота бере участь у діяльності ендокринної системи організму. Наприклад, підлоговий гормон стильбестрол у присутності фолиевой кислоти активізується більш інтенсивно.
Проф. А. Н. Зебольд, Т. В. Виноградова, Лотрон (1936) показали, що мед ставиться до щелочеобразующим, що знижують кислотність середовища. Звичайний цукор уважається кислотообразующей їжею. Уживання меду найчастіше знижує збільшену кислотність шлункового соку. Взагалі ж мед діє на секреторну діяльність шлунка не специфічно, а нормализующе, знижуючи високу й підвищуючи низьку кислотність шлункового соку, тобто приводячи останню до норми.
Дослідження й клінічні спостереження радянських і закордонних учених показують, що мед має багатогранні терапевтичні властивості. Але використання меду як лікувального засобу завжди повинне проходити по призначенню лікаря. Лікувальна дія меду ширше дії глюкози, він збагачує організм найрізноманітнішими речовинами, необхідними для здоровя людини.
Мед застосовують як ліки при простудних захворюваннях у комбінації з іншими продуктами харчування й ліками. Рекомендується ухвалювати мед з теплим молоком, із соком лимона (сік / г-г-1 лимона на 100 г меду), у теплом донниковом чаї (на чашку донникового чаю одну їдальню ложку меду). Гарним засобом є сироп із соку хріну й меду (співвідношення 1:1).
При прийманні меду як ліків при застуді необхідно 2-3 дня дотримуватися постільного або кімнатного режиму, тому що в цих випадках мед викликає сильну пітливість.
За повідомленням ряду авторів (проф. М. Б. Голомб, Ад. Рафф і ін.) тривале (1-2 місяця) уживання меду усередину по 50-140 г (у середньому 70) у добу у хворих з важкими серцевими захворюваннями веде до поліпшення загального стану, нормалізації складу крові, підвищенню відсотка гемоглобіну, а також серцево-судинного тонусу.
Спостереження сучасної клініки показують, що бджолиний мед є чудовим засобом при виразковій хворобі шлунка й дванадцятипалої кишки.
Це підтверджують дані, отримані в клініках Москви, Києва, Курська, Новосибірська й інших міст.
Рентгенівські дослідження показали, що при звичайному лікуванні виразка шлунка або дванадцятипалої кишки зарубцьовувалася в кожного третього хворого, а при лікуванні медом — у кожного другого. При цьому у хворих збільшувалася вага тіла, нормалізувалася кислотність шлункового соку, поліпшувався склад крові, знижувалася збудливість нервової системи.
Установлене, що при лікуванні виразкової хвороби необхідно ухвалювати мед за 1,5—2 години до приймання їжі або через 3 години після їжі. Найкраще ухвалювати мед за 1,5- 2 години до сніданку й обіду й через 3 години після вечері. Рекомендується ухвалювати ранком 30 г меду, днем — 40, увечері — 30 г протягом двох місяців. Гарний ефект виходить при прийманні меду у вигляді розчину (розчинити порцію меду в склянці теплої кипяченої води).
Якщо відзначається не повне видужання, а тільки поліпшення, то курс лікування слід повторити.
Бджолиний мед може бути успішно використаний також для лікування хворих із захворюванням шлунка (виразкова хвороба, гастрити) зі зниженої й низькою кислотністю. Для цієї мети мед слід ухвалювати безпосередньо перед їжею або за кілька хвилин до приймання їжі. Дозування меду та ж, що й при захворюваннях шлунка з високою й підвищеною кислотністю.
Велике значення при прийманні меду з лікувальною метою при шлунково-кишкових захворюваннях має температурний фактор. Так, наприклад, водяний розчин меду, прийнятий у теплому виді, сприяє найшвидшому усмоктуванню меду, знижуючи кислотність, не дратуючи кишечник. Навпаки, водяний розчин меду в холодному виді сприяє підвищенню кислотності й дратує кишечник.
Лікарі, що застосовували бджолиний мед при захворюваннях нервової системи, відзначають його високі лікувальні властивості.
При нервових захворюваннях рекомендується ухвалювати ранком 30 г меду, днем — 30, увечері — 40 г. Мед є прекрасним лікувальним засобом при безсонні. Установлене, що склянка медяної води (1 їдальня ложка меду на склянку теплої кипяченої води), випитий хворим увечері ( за часполтора до сну), забезпечує йому спокійний сон.
Бджолиний мед відіграє винятково важливу роль у лікувальній косметиці. Установлене, що так звані медяні маски, що полягають із чистого меду або суміші його в рівних частинах з яєчним жовтком і сметаною, зміцнюють і змякшують шкіру.
Найпоширеніший наступний рецепт медяної маски: 100 г бджолиного меду (якщо мед закристалізувався, то його слід злегка підігріти) змішують із 25 г спирту й 25 г води до одержання однорідної маси. Медяну маску за допомогою ватяного тампона накладають тонким шаром на очищену маслом шкіру на 10-15 хвилин, а потім змивають теплою водою й суху шкіру злегка припудривают.
Відзначена значна користь меду в харчуванні грудних дітей, особливо, коли материнського молока їм не вистачає і його доводиться заміняти коровячим молоком.
У медицині й ветеринарії мед використовується трьома способами:.
1.
Приймання усередину в якості дієтичного харчового продукту.
2.
У вигляді мазей, полоскань і обмивань.
3.
Инъецирование медяного розчину в кров або тканини.
Потрібно всіляко вітати ініціативу деяких.
лікарів, які прагнуть увести мед у лікарняне харчування.
Протипоказання до внутрішнього застосування меду:.
а) наявність алергійного діатезу (кропивниця, хронічна екзема й ін.);.
б) понос із превалюванням бродильних процесів;.
в) нестерпність, що іноді зустрічається, меду (нудота, блювота, перейми в животі, понос, печії);.
г) харчові режими з обмеженням вуглеводів.
Завдяки дослідженням багатьох авторів, що науково обґрунтували лікувальна дія меду, він з народного засобу лікування перетворився в сучасній медицині в лікарський засіб.
Науковцями дерматологічної клініки 2-го Московського медичного інституту опублікована робота про успішне лікування медом 27 хворих, що страждали в основному фурункулами й карбункулами.
Г. К. Хачатурьян і А. Н. Попова-Блюм застосовували мед при лікуванні фурункульозу, одержували позитивні результати навіть при карбункулах.
Багато авторів на підставі клінічних спостережень підтверджують, що мед має протимікробн, що знеболюють і регенеративними (сприятливими найшвидшому загоєнню ран) властивостями. Мед прискорює ріст грануляцій і сприяє швидкої эпителизації (повному загоєнню) ран.
У клініці загальної хірургії 2-го Московського державного медичного інституту імені Н. І. Пирогова кандидатом медичних наук доцентом Н. А. Димовичем уже протягом декількох років проводиться лікування хірургічних хворих препаратами доцента Е. А. Конькова, основою яких є бджолиний мед. Ці препарати у вигляді мазей застосовуються при острогнойних і хронічних запальних процесах (опіках, гнійних ранах виразках, що довгостроково не гояться, і при інших раневих процесах).
В 1954 р. вчена рада Міністерства охорони здоровя СРСР дозволив застосування в клінічній практиці препаратів доцента Е. А. Конькова, а в 1956 р. фармакологічний комітет Міністерства охорони здоровя СРСР затвердив Інструкцію із застосування цих препаратів.
Методика застосування препаратів Е. А. Конькова полягає в накладенні марлевих повязок з тієї або іншою маззю на гнійні або інші рани, у тому числі й опікові. Міняють повязки через 2-3 або 4-6 днів. Ця процедура зовсім безболісна. Ніяких побічних явищ препарати не дають. Усі хворі добре переносять медяну лікувальну мазь. Ці препарати використовуються як у стаціонарі клініки, так і в поліклінічному відділенні лікарні. До 1957 р. були вилікувані медяною маззю 330 хворих з наступними захворюваннями (доцент Н. А. Димович):
1.
63
2.
Вялогранулирующими ранами ............................................
79
3.
49
4.
Абсцесами...............................................................................
29
5.
14
6.
Панарациями .........................................................................
26
7.
Флегмонами ..........................................................................
7
8.
Маститами .............................................................................
8
9.
Фурункулами ........................................................................
9
10.
14
11.
Парапроктитами ....................................................................
6
12.
Ампутаційними куксами кінцівок при важких поразках посудин . . .
1
13.
Туберкульозом лімфатичних вузлів шиї й кінцівок, леченних оперативним шляхом (хворі мали рани) .............
9
Під спостереженням Н. А. Димовича й інших лікарів клініки лікували хворих з дуже тривалими трофічними виразками (багаторічної давнини). Застосовувані фізіотерапевтичні засоби, різні мазеві повязки не давали бажаних результатів, а після застосування медяної .мазі наступало гарне й швидке загоєння.
Медяна мазь застосовувалася й у якості підготовки до великих пластичних операцій, що давало гарні післяопераційні результати.

Популярні статті

Нові статті