Назва цього продукту походить від двох слів латинського й грецького походження: "про" - спереду, "поліс" - міцність, місто. Це, очевидно, повязане з тим, що за допомогою прополісу бджоли регулюють отвір льотка, складають прополіс у льотка, утворюючи широкий "килим", по якому проходять усі вхідні у вулик або вихідні з нього бджоли. Таким чином, прополисовий килимок виконує функцію дезбарьера.

По питанню походження прополісу існували різні теорії. Прихильники теорії зовнішнього походження прополісу вважали, що бджоли збирають його зі смолистих виділень кори, бруньок берези, тополі, верби, кінського каштана й інших хвойних і листяних дерев. Вони затверджують, що бджоли збирають прополіс у такий спосіб: спочатку бджола забирає за допомогою мандибул шматочок смоли або виділення, які переробляє, а потім поміщає їх у кошичок однієї задньої ніжки. Таким чином, бджола робить обніжжя, як і при зборі пилку. Із цим вантажем смоли бджола летить у вулик, де інші бджоли забирають у неї обніжжя й використають за призначенням. Згідно з теорією внутрішнього походження - прополіс є смолистим залишком від першої фази переварювання пилку. Робочі бджоли ковтають пилок, у кишечнику пильцевие зерна набухають і лопаються. З них випливає плазма, яку бджоли використовують для годівлі молодих бджіл - годувальниць розплоду. З оболонок пильцевих зерен утворюється бальзам, який бджоли виділяють у вигляді крапель. Цей бальзам і є основною складовою частиною прополісу (Ж. Чижмарик і інші, 1975). С. А. Виправленню (1975) підтверджує рослинне походження прополісу ідентичністю хімічного складу його й екстрактів бруньок берези бородавчастої, тополі чорного й інших представників рослинного царства. Зі спиртових екстрактів берези бородавчастої (Betula verrucosa) їм були виділені й ідентифіковані такі ж зєднання й приблизно в такій же концентрації, як і із прополісу: флавони, флавоноли, флавонони, похідні кверцетина, ацетокси а-бетуленол. На підставі цих даних і досліджень зразків прополісу, зібраних у межах великої географічної зони Європейської частини СРСР він уважає, що найпоширенішим (65%) типом прополісу є "березовий". Другим по поширеності (15%), як відзначає С. А. Поправко, є "тополиний" тип прополісу. Його хімічний склад корелює з виділеннями тополиних бруньок (Populus nigra), у складі яких переважають флавони хризин і тектохризин, флавоноли галангин і изальпинин і флавонон пиноцембрин. Третій по поширеності тип прополісу - " березово-тополиний" (15%) і 5% досліджених зразків прополісу віднесені до прочим, тобто їхнє походження віднесене до виділень різних рослин. Використовуючи тонкошарову хроматографію й інші методи фізико-хімічного аналізу А. А. Барсков (1988) провів дослідження 40 зразків прополісу різних пчеловодних зон Російської Федерації в порівнянні з екстрактами бруньок берези, тополі, осики й установив, що 90% з них ставляться до березового типу й тільки 5% до березово-тополиному. М. М. Джамбулатов і А. Р. Османів (1975) уважаються, що у вулику є спеціальні прополисние бджоли, які переробляють квітковий пилок, додають свою слину, віск і невелика кількість сторонніх механічних домішок і розглядають прополіс як складний комплекс, що містить речовини рослинного й тваринного походження.