визначення віку лічинки бджіл
розмноження пасики

Застосування препаратів прополісу в медицині

Застосування препаратів прополісу в медицині

У цей час прополіс знаходить усе більше визнання в медицині. Воно засноване насамперед на його антимікробних властивостях.
Співробітниками кафедри мікробіології Казанського медичного інституту (3. X. Каримовой, К. І. Севастьяновой, К. А. Савиной, JI. М. Вайнер) установлена бактерицидна дія водного екстракту прополісу у відношенні більш 100 штамів культур мікроорганізмів, що ставляться до 9 видів патогенних бактерій, спірохет, лептоспир і грибків. Причому згубна дія прополісу на збудників туберкульозу, сифілісу (бліда трепонема), лептоспірозів, дифтерії, харчових отруєнь (палички Бреслау й ін.) і патогенних (хвороботворних) грибків цими авторами встановлене вперше, про що було повідомлено на I Ленінградської наукової конференції по застосуванню продуктів бджільництва в медицині й ветеринарії в 1957 р.
Водний екстракт прополісу готувався в такий спосіб: до 100 г дрібно нарізаного прополісу додавали 100 мол дистильованої води й кипятили у водяній лазні протягом години, потім отриманий екстракт відділявся від основної маси прополісу через паперовий фільтр. Готовий екстракт-мутна рідина коричневого кольору зі смолистим заходом. У досвідах застосовувався як основний екстракт (умовно позначуваний 1:1), так і в розведеннях 1:5, 1:10, 1:50, 1 : 100. Екстракт розводився дистильованою водою й тільки в досвідах з лептоспирами застосовувалася буферна суміш.
Перевірка бактерицидних властивостей прополісу проводилася в такий спосіб: до свіжої бульйонної культури мікроорганізмів (стафілококів, стрептококів, дизентерійної, .бреславльской паличок, летоспир і блідої трепонеми) додавалася рівна кількість у відповідному розведенні екстракту прополісу й ретельно змішувалося, а через 10, 30, 60 хвилин, 2, 4, 8, 24 години проводилися висіви на спеціальні живильні для середовища кожного виду мікроорганізмів: дифтерійну паличку-на середовище Леффлера, лептоспири — на сивороточнобуферную, туберкульозну паличку — на гліцериновий агар і середовище Мазура, стрептококи — на цукровий бульйон і на кровяний агар, трепонеми — на печіночний бульйон, інші — на звичайні мясопептонний бульйон і агар.
Через те, що мікобактерії туберкульозу й дифтерійні палички гравіс і интермедиус не дають, у силу своїх культуральних особливостей, гомогенного росту на рідких живильних, середовищах довелося у вищеописаній методиці змінити.
порядок внесення культури в екстракт прополісу в такий спосіб: до відповідного до розведення екстракту додавалося по одній петлі культури із твердого живильного середовища. У досвідах з патогенними грибками робився змив із середовища Сабуро фізіологічним розчином, а потім до відповідного до розведення екстракту додавався рівний обсяг змиву.
Контрольними були ті ж культури, але до них, замість екстракту прополісу, додавали те ж кількість дистильованої води або буферної суміші (у досвідах з лептоспирами).
Посіви ставили в оптимальні для кожного виду мікроорганізмів температурні умови. Результати фіксувалися через 24, 72 години, надалі спостереження велися протягом 30, 45 днів (у досвідах з туберкульозною паличкою, лептоспирами, блідої трепонемой і патогенними грибками).
Основний екстракт прополісу має бактерицидну дію відносно всіх мікроорганізмів. Але строки згубної дії для різних мікробів неоднакові. Наприклад, лептоспири гинуть через 10 хвилин, золотавий стафілокок М, гемолитический стрептокок, паличка Бреслау, золотавий стафілокок — 304, дизентерійні палички Флекснер і Зонне, бліда трепонема Рейтер і IV, патогенні грибки — через годину. Через 2 години проявляється бактерицидна дія основного екстракту прополісу відносно туберкульозних мікобактерій — 66, 32, 3,6 «III» і «X»; дифтерійних коринебактерий — 467, Парк Вільяму — 8, блідої трепонеми II і золотавого стафілокока К. Менші концентрації прополісу виявилися бактерицидними лише у відношенні деяких мікроорганізмів. Так, екстракт прополісу 1:5 виявляє дія на лептоспири, бліду трепонему —IV, грибки, дифтерійну паличку Парк Вільяму-8, діючи на них протягом 2-4 годин. Розведення ж 1:50 діяли тільки на лептоспири, бліді трепонеми. Причому лептоспири каникола й раттус гинуть через 10, иктерогеморрагические лептоспири — через 30, лептоспири гриппотифоза — через 60 хвилин, бліді трепонеми — тільки через 24 години.
Характерним є те, що при більших концентраціях (1:1) прополіс викликає повне розчинення лептоспир, у той час як менший концентрації (1 :100) викликають тільки загибель їх, не змінюючи морфологічних особливостей.
Цікаві дані отримані відносно дифтерійних паличок, які після впливу екстрактом прополісу (1:10 — 1:5) протягом 30-60 хвилин виростали, але лише на четверту добу, у той час як у контролі буяння зявлявся вже на другий день. Отже дія, що гнобить, прополісу на дифтерійну паличку починається вже . . через півгодини.
Особливу цінність представляють дані про бактерицидну дію прополісу на туберкульозну паличку. Вона погано піддається дії кислот, лугів, спиртів і інших хімічних препаратів, у тому числі й лікарських речовин, у чому труднощі й тривалість лікування цієї інфекції.
Довгий час уважали, що тіло туберкульозних мікобактерій зверху покрите капсулою, просоченої жировоском, яка не пропускає вологу й різні хімічні речовини, чому й обумовлюється стійкість цих мікроорганізмів. Однак дані електронної мікроскопії не підтвердили цього; протоплазма туберкульозних бактерій виявилася покритої зверху лише найтоншою мембраною. Тому останнім часом кислотоупорность туберкульозних бактерій учені пояснюють не наявністю капсули, а складом протоплазми самої клітки, яка багата липоидами. Липоиди становлять від 10 до 40% тіла туберкульозної палички, білки- 50, вуглеводи до 15%. По Андерсену липоиди складаються із трьох фракцій: 1 — жири, розчинні в ацетоні, 2- фосфати, не розчинні в киплячому ацетоні, 3 — мякий віск, розчинний в ацетоні. Очевидно, наявністю останньої фракції й пояснюється стійкість туберкульозних бактерій стосовно ряду хімічних речовин.
Подальшими дослідженнями 3. X. Каримовой (1958) було виявлено, що ВК (палички туберкульозу), резистентні до стрептоміцину, менш податливі й до дії прополісу, чому стрептомицино-чутливі представники їх. З таблиці 22 видне, що стрептомицино-чутливі штами 66 і 3 гинули вже після 30-хвилинного впливу вод-
Таблиця 22
Експозиція
30 хвилин
4 години
24 години
Типи мико-.
бактерій туберкульозу
Штами
Резистентність до стрептоміцину
розведення прополісу
о
о.
ю
Контр.
о
ПРО ю
Контр.
о
1:50
Контр.
Humanus (людський)
32
резистентний
+
+
+
+
+
+
Те ж
66
нерезистентний
+
--
+
+
» »
3
» »
+
+
+
Умовні позначки: +багатий ріст туберкульозних бактерій; -росту немає.
ного екстракту прополісу всіх випробовуваних концентрацій, у той час як стрептомицино-резинстентний штам 82 від тих же концентрацій прополісу гинув лише через 4 (1 J10) або 24 години (1:50).
З тієї ж таблиці видне, що ступінь антимікробної дії прополісу залежить від концентрації й часу впливу препарату: чому сильніше концентрація прополісу, тем коротше експозиція (час) його бактерицидної дії на туберкульозні палички й навпаки. Так, концентрація прополісу в розведенні 1:50 викликала загибель ВК — штам 32 тільки через 24 години, у той час як більш сильний концентрація (1:10) давала ефект уже через 4 години.
Мікобактерії добре ростуть на спеціально приготовлені для них живильних, середовищах спочатку у вигляді найтоншої плівки, а потім, у міру росту мікробів, плівка стає зморшкуватою, горбистої, а в деяких навіть здобуває колір. Якщо ж до цього середовища додати витяжку прополісу на воді, то ріст туберкульозних паличок затримується. Ріст цих бактерій отсутствует, якщо додати прополисовую витяжку до туберкульозних мікробів до посіву їх на живильні. середовища.
Б. JI. Мазур (кафедра туберкульозу Казанського медичного інституту) вивчав ( 1960 р.) бактерицидні властивості трьох еталонних штамів мікобактерій туберкульозу людського (штами «ГО» і «Кб») і бичачого типу (штам vallee) на синтетичному мінеральному середовищі, приготовленої по рецепту самого автора. Окремо готувалися два мінеральні середовища: концентрована й просто мінеральна.
У досвідчені й контрольні (середовища без прополісу) пробірки переносилися по одній петлі культури туберкульозних мікобактерій, і посіви инкубировались у термостаті при температурі 38°. У той час як у контрольних пробірках уже на 4- 5-й день зявлявся рясний ріст туберкульозних мікобактерій, у досвідчених пробірках за весь час досвіду (90 днів) розмноження мікроорганізмів не спостерігалося, що вказує на бактериостатическое (затримуюче ріст) вплив прополісу на збудника туберкульозу.
На бактерицидні властивості прополісу відносно мікобактерій туберкульозу вказали В. П. Кивалкина, а на бактериостатические І. М. Рабинович (Ленінград, 8-й протитуберкульозний диспансер) і Фацерей-Зельи Краус (Чехословаччина).
Одним з коштовних властивостей прополісу є відсутність токсичної дії на організм. З.Х. Каримовой, Т. В. Распоповой, Л." С. Афонской, Д. А. Зубаировим, Г. Ф. Ржевской, І. А. Студенцовой і Н. В. Лаптєвій (співробітниками кафедр мікробіології, фармакології й патологічної анатомії.
Казанського медичного інституту) вивчалася фармакологічна характеристика прополісу для визначення токсичної дії цього препарату на організм при короткочасному й тривалому його застосуванні. Для дозволу цього завдання визначалася гостра й хронічна токсичність водного екстракту й спиртового розчину прополісу на білих мишах і кроликах.
Гостра токсичність. Гостра токсичність водного (1:2) і спиртового (20%-ного) екстракту прополісу визначалася на білих мишах (100) і на кроликах (50) при однократному введень зазначених препаратів через рот, підшкірно, внутрішньовенно й внутрибрюшинно. При визначенні токсичності 20%-ного спиртового розчину прополісу як контролю брався 96-градусний спирт. У результаті проведених досліджень було встановлено, що при введенні препаратів прополісу через рот і підшкірно не визначається їхня токсичність, тому що тварини при введенні максимально припустимого кількості препарату (1 мол на 20,0 — для білих мишей, 10-40 мол/кг — для кроликів) залишаються живі. Водні екстракти прополісу виявилися нетоксичними й при внутрішньовенному, і при внутрішньоочеревинному введенні. Максимально стерпна доза спиртового розчину прополісу при внутрішньовенному введенні — 5 мол/кг, при внутрішньоочеревинному — 25- 30 мол/кг. У всіх випадках токсичність одного спирту (контроль) і 20%-ного спиртового розчину прополісу збігалася, що вказує на залежність токсичності спиртового розчину прополісу від наявності в ньому спирту, а не від присутності прополісу.
Хронічна токсичність. Для зясування переносимости прополісу при систематичному тривалому застосуванні кроликам обоего підлоги вагою від 1,5 до 4 кг у кількості 0,5 (людська доза) уводився 20%-ний спиртової розчин прополісу (розведений водою 1:2) три рази в день протягом 15-30 днів. У всіх серіях досвідів не спостерігалося змін загального стану кроликів і зменшення ваги. При розтинах тварин не було виявлено закономірних змін відносини ваги органів до ваги тіла. При гістологічному дослідженні внутрішніх органів не було відзначено яких-небудь специфічних відхилень. Кожні 5 днів робили аналіз крові з підрахунком лейкоцитів, еритроцитів, лейкоцитарної формули й колориметрического зміни кількості гемоглобіну. Визначався час згортання крові (метод Базанова в апарату з автоматичною терморегуляцією) і протромбиновий індекс Квика.
Результати досвідів показали, що введення спиртового розчину прополісу у вищевказаних дозах не приводить до закономірних змін морфологічного складу крові, кількості гемоглобіну, часу згортання крові й протромбинового індексу. Аналогічні досвіди на білих мишах дали ті ж результати.
При контрольному гістологічному дослідженні внутрішніх органів не виявлене яких-небудь патоморфологических відхилень і особливостей. Таким чином, отримані результати показали відсутність токсичності досліджуваних препаратів.
Будучи сам не токсичним для організму, прополіс у той же час обезвреживающе діє на токсини, тобто отруйні речовини, виділювані деякими мікроорганізмами.
Так, 3. X. Каримова, М. Г. Берим, К. Б. Брудная, А. X. Загидуллин і Ш. 3. Туктарова встановили, що екзотоксин дифтерійних коринобактерий після обробки водним екстрактом прополісу не викликає в морських свинок місцевих змін (некрозу), а також загальної інтоксикації організму, у той час як контрольний тварини, що одержали те ж кількість токсину без обробки прополісом, гинули від дифтерійної інтоксикації, а внутрішншкірне введення викликало в них інфільтрат з наступним некрозом (омертвіння).
Ці дані показують, що прополіс як препарат, що знешкоджує токсин мікробів, має істотне значення при лікуванні інфекційних захворювань, що супроводжуються інтоксикацією організму (туберкульоз, дифтерія, скарлатина й ін.).
А. Г. Даутов, А. А. Аристов і КА. Савина (Казанський ветеринарний інститут) установили стимулююча дія прополісу на ріст, розвиток і підвищення стійкості організму кроленят і молодняку хутрових звірів.
Наведені дані характеризують прополіс як досить коштовний лікувальний препарат, що володіє бактерицидними, антитоксичними, протизапальн, що анестезують і стимулюючими захисні фактори організму проти інфекцій властивостями. Перевагою прополісу в порівнянні з деякими іншими лікувальними препаратами є те, що він зовсім нешкідливий для організму й може бути використаний як самостійний лікувальний засіб, так і в різних комбінаціях або комбінаціях з іншими препаратами.
Література усе більше й більше збагачується новими даними про застосування різних препаратів прополісу з лікувальною метою.
Співробітниками Казанського медичного інституту 3. X. Каримовой і Е. І. Родионовой проведені спостереження над 105 хворими: 88 з них хворі туберкульозом легенів, 3 — туберкульозним мезаденитом і 14 — бронхоаденітом. Хворих у віці від 6 до 50 років лікували в умовах стаціонару республіканського протитуберкульозного диспансеру (40 людей) або амбулаторно (65 людей).
Хворі туберкульозом легенів мали наступні форми: фибрознокавернозний (40 людей), гематогенно-диссеминированний (11 людей), осередковий туберкульоз (12 людей) і інфільтративний туберкульоз легенів (5 людей).
У всіх хворих виявлені мікобактерії] туберкульозу (У ДО) у мокротинні.
Прополісом в основному лікували хворих з далеко зашедшими, запущеними формами туберкульозу легенів; звичайно застосовувані в цих випадках препарати не виявили бажаного ефекту, або ж хворі не могли їх переносити внаслідок підвищеної чутливості до них. Препарати прополісу хворі одержували 3 рази в день за годину до їжі. Одна група одержувала тільки прополисовое масло (45 людей), інша — прополіс у вигляді водно-спиртового розчину (10 людей), третя -препарат прополісу й антибіотики (16 людей) і четверта група — антибіотики й інші препарати (стрептоміцин, ПАСК, фтивазид, ИНХ 14-17, тубазид, циклосерин) і вершкове масло без прополісу. Таким чином, під спостереженням перебував 91 хворий. Залежно від ваги й форми захворювання їх лікували від 4 до 10 місяців і більш.
Прополисовое масло для лікування хворих готується в такий спосіб: один кілограм несолоного вершкового масла розтоплюється в емальованій мисці, остуджується до 80° і в нього додається 150 г прополісу. Прополіс ножем або рукою попередньо очищають від механічних домішок (воску, щебенів, ниток холщевини, шматочків тіла бджоли й ін.). Потім його роздрібнюють за допомогою гострого ножа або звичайної господарської тертки для овочів, якщо прополіс був зібраний у вигляді більших грудочок. Узимку прополіс застигає і його легко можна роздрібнити до розмірів порошини або до порошкоподібного стану. Улітку ж він клейкий і його важко кришити, тому що він прилипає до ножа або тертки. Тому в літню пору бажане зберігати прополіс у кімнатному рефрижераторі або в льодовику, тоді він легко кришиться й краще зберігаються його цілющі властивості.
Заздалегідь приготовлений (здрібнений) прополіс зсипається в охолоджене до 80° масло*), ретельно розмішується металевою ложкою; миска із сумішшю масла й прополісу закривається кришкою й залишається в такому виді на 20 хвилин. За цей час суміш кілька раз помішують, щоб прополіс не прилип до стінок і до дна посуду. Після закінчення 20 хвилин прополіс рівномірно розходиться в маслі й виходить кашкоподібна маса, яка потім ставиться на вогонь (електроплитка, газова плита, гасниця і т.д.) і прогрівається (екстрагується) при 80—90° (не вище) протягом 15—20 хвилин. Для збереження постійної температури суміші каструлю доводиться те знімати, то знову ставити на вогонь. Краще довести температуру на вогні до 90, потім її зняти й при зниженні до 80° ставити знову на вогонь.
Готова маса (масло із прополісом) у гарячому виді фільтрується через один шар марлі або через металеве ситечко (нерозчинені частки від прополісу в міру нагромадження викидаються, вони вже не потрібні) у посуд, що щільно закривається (банку, емальований бидончик і т.д.) і зберігається в темному, прохолодному, сухому місці.
Готове прополисовое масло має жовтуватий колір із зеленуватим відтінком, специфічний характерний захід прополісу й гіркуватий^-гіркуватий-приємно-гіркуватий смак. При застивании маси на дні банки утворюється невеликий осад із часток прополісу, що пройшов через фільтр. Він нешкідливий, його можна їсти.
Якщо прополіс готовити з масла низької якості (саморобне), то на дні банки утворюється вода, яку слід вилити через отвір, що утворювався при проколі шару масла ножем або ручкою столової ложки. Вода на дні банки не утворюється, якщо зняти піну під час закипання масла до додавання прополісу.
Спиртової розчин робиться 20 або 30%-ний концентрації. Для готування 20%-ного спиртового прополісу береться 100 г дрібно нарізаного прополісу ( як зазначено вище), зсипається у флакон (склянку) із притертою пробкою або 50-граммовую пляшку, потім поступово, потроху, при постійному струшуванні, доливається 500 мол 96-градусного спирту ректифікату, склянка закривається пробкою й ретельно струшується протягом 30 хвилин руками або в Шуттель-Апарату (апарат для струшування). На флакон наклеюється етикетка із вказівкою дати готування й ставиться в темну шафу. Час від часу суміш слід збовтувати, щоб прополіс розчинився повністю. У міру стояння на дні склянки утворюється двошаровий осад: один сірувато-бурого кольору, що полягає із грубих часток, і інший, верхній, дрібнозернистий- зеленуватого кольору, що полягає з, що ще не встигнули розчинитися часток прополісу. У верхній частині відстоюється прозорий коричневого кольору спиртової розчин прополісу. Залежно від якості й концентрації прополісу фарбування готового розчину може бути від блідо-жовтої до темно-коричневої.
Після 3- 5-денного стояння суміш Можна профільтрувати через один шар марлі, можна зберігати її й не . фільтруючи. Спиртовий розчин готується взапас і може при правильному зберіганні стояти роками.
Ліки ухвалюється усередину у вигляді водноспиртовой або молочноспиртовой емульсії за 1-1,5 години до їжі 3 рази в день. Для цього безпосередньо перед уживанням беруть полстакана теплого молока або теплої води й піпеткою або на око доливають 20-40 крапля спиртового розчину прополісу й відразу запивають. Краще пити не відразу, а декількома ковтками. Вода після додавання спиртового розчину прополісу здобуває молочно-білий колір, має гіркуватий смак, але ухвалюється легко.
Нову, знову отриману партію прополісу перед готуванням лікувальних препаратів щораз перевіряли на антимікробні властивості у відношенні музейних і свежевиделенних від хворих штамів мікобактерій туберкульозу, що ставляться до різних типів. Для цього готовили водний екстракт прополісу й додавали в різних концентраціях (5, 10, 20 крапля і т.д.) до живильних ( середовищамрідкі мінеральні й щільні), у які потім засівалися відповідні культури мікобактерій. Контролями служили культури мікроорганізмів, засіяні в середовища без додавання прополісу. Культури витримувалися в термостаті 30- 45 днів. Якщо прополіс виявлявся високоякісним, з нього готовили відповідні препарати для лікування хворих.
З 65 амбулаторних хворих 60 людей лікувалися тільки прополісом, 5 людей, крім того, ухвалювали антибактеріальні препарати, але в невеликій кількості й короткочасно, головним чином у перервах між прийманнями прополісу.
З 65 амбулаторних хворих 53 людину в минулому прийняли велику кількість антибактеріальних препаратів, які не дали винного ефекту, 12 хворим антибактеріальні препарати не можна було давати, тому що вони виявляли небажану дію на весь організм.
Усі хворі добре переносили прополисовое масло, і лише двом довелося замінити масло спиртовим екстрактом прополісу через кишкові розлади.
Хворі прийняли від 4 до 7 кг і більш прополисового масла за курс лікування. Лікування тривало від 4 до 10 місяців і більш.
В 40 хворих з фіброзно-кавернозною формою туберкульозу, леченних прополисовим маслом (30) і спиртовим розчином прополісу (10), настало поліпшення загального стану: зниження температури, РОЭ, припинення кровохаркания, кашлю й виділення мокротиння, зявився апетит, нормалізувався сон і припинилися болі в груди.
В 19 хворих, що лікувалися прополисовим маслом, каверни закривалися, це тривало протягом 4-16 місяців.
З 10 хворих, що одержували спиртовий розчин прополісу, закриття каверни настало лише в 2; в інших же поряд з поліпшенням стану каверни поменшалися, інфільтративні нашарування й вогнища диссеминації розсмокталися, хворі стали почувати себе набагато краще, зявилася можливість оперувати їх.
З 11 хворих з диссеминированним туберкульозом легенів 6 лікували прополисовим маслом і 4 — спиртовим розчином прополісу, в 10 хворих отримане значне зменшення вогнищ диссеминації, в одного обєктивні дані залишилися без зміни.
В 12 хворих з осередковими й інфільтративними формами туберкульозу легенів поряд з поліпшенням загального стану, туберкульозний процес у легенях зазнав зворотному розвитку. Пятеро з них поряд із прополисовим маслом лікувалися й антибактеріальними препаратами. У нас створилося враження, що в цих хворих застосування прополісу прискорив зворотний розвиток ураженого вогнища.
У трьох хворих е туберкульозним мезаденитом, які лікувалися тільки прополисовим маслом без антибактеріальних препаратів, отриманий позитивний ефект: припинилися болі в черевній порожнині, нормалізувалися стілець, сон, зявився апетит, хворі стали працездатними.
Усі хворі бронхои лимфоаденитом (14 людей) від 6 до 20 років лікувалися амбулаторно й одержували 15%-ное прополисовое масло, двоє з них свищі, що мали, крім того, застосовували прополіс місцево. У свищі вставлялися турунди, змочені в 30%-ном прополісі, приготовленому на хімічно чистому рідкому вазеліні. Свищі гоїлися через 20- 40 днів після початку лікування.
Узагальнюючи отримані дані по лікуванню хворих туберкульозом, 3. X. Каримова й Е. І. Родіонова відзначають, що якщо вони й не одержували помітного анатомічного ефекту при всіх формах легеневого туберкульозу, те все-таки майже у всіх хворих (в 102 з 105) самопочуття поліпшувалося вже через 7—10 днів від початку лікування: знижувалася температура, поліпшувався апетит, кашель полегшав, нормалізувався сон, зникли болю в області грудей і підвищився загальний тонус. І лише в трьох хворих з важкими формами туберкульозу застосування прополисового масла дало короткочасний ефект у вигляді невеликого зниження інтоксикації.
І в той же час у хворих контрольної групи (20 людей) з фіброзно-кавернозними й диссеминированними формами туберкульозу легенів, що одержували вершкове масло без прополісу й велика кількість антибактеріальних препаратів, помітних клініко-рентгенологічних зрушень не спостерігали, а в частини хворих, навпаки, наступало погіршення з наступним летальним результатом.
Механізм дії препаратів прополісу на хворий організм залишається поки незясованим, але зменшення кашлю, поліпшення апетиту й сну в туберкульозних хворих, очевидно, повязані зі змістом у прополісі смол і бальзамів, а також пояснюються його анестизирующим дією: високий зміст заліза й зміст ряду мікроелементів (міді, марганцю, цинку, кобальту й ін.) обумовлюють його противоанемическое й загальнозміцнювальна дія.
На підставі проведених досліджень автори роблять наступні висновки:.
1.
Прополіс, володіючи антимікробними й протизапальними властивостями, а також властивостями біостимулятора, може служити додатковим засобом у загальному комплексі препаратів, використовуваних при лікуванні хворих туберкульозом легенів.
2.
З появою стійкості до антибактеріальних препаратів або нестерпності цих препаратів прополіс сприятливо впливає на поліпшення загального стану хворих і плин захворювання, а також сприяє рассасиванию осередкових і інфільтративних нашарувань.
3.
При необоротних формах туберкульозу прополіс зменшує інтоксикацію.
4.
Застосування прополісу у вигляді масляного екстракту виявляє більш сприятливий ефект, чому той же прополіс, приготовлений на спирті, що, очевидно, пояснюється відмінністю кількісних співвідношень прополісу в зазначених препаратах.
Про позитивні результати лікування хворих фибрознокавернозной формою туберкульозу легенів повідомляють також І. М. Рабинович із 8-го протитуберкульозного диспансеру м. Ленінграда й 3. Г. Чанишев з Уфи.
Застосування прополисового масла у вигляді додаткового засобу в комплексному лікуванні хворих туберкульозом легенів в умовах клініки дозволене в 1962 р. Вченим Радою Мінздраву РСФСР.
Прополіс як біостимулятор може бути рекомендований і для клінічно здоровіших людей, тому що він знімає утому, стомлюваність і підвищує працездатність.
В. Ф. Большакова й Б. С. Тихонов застосували прополисовую мазь для лікування хворих туберкульозом шкіри. Мазь накладали на вогнища поразки (на 2-3 дня) під лейкопластир або вощений папір. В 10 хворих настало клінічне видужання, в 6 — значне поліпшення.
Автори вважають, що безболісність процесів руйнування туберкульозних вогнищ, прискорення загоєння, а також утвір ніжного, сприятливого в косметичному відношенні рубця дають деякі переваги прополисовим мазям перед іншими засобами лікування виррукозних і тумидних форм туберкульозу шкіри.
Одним з перших застосував прополіс у дерматологічній практиці доцент кафедри шкірно-венеричних хвороб Казанського інституту вдосконалення лікарів Г. 3. Мухамедияров. Він використовує прополисовую мазь, яка готується за методикою Казанського ветеринарного інституту, і примочки.
Мазь тонким шаром накладають на хворобливі вогнища два рази в день, покривають 4-5 шарами марлевих серветок і бинтують. Для готування примочок беруть спиртової розчин, який розбавляють водою до необхідної концентрації прополісу (0,1-0,01%-ний).
Отриманим розчином змочують 5-7 шарів марлевих серветок і, злегка віджавши їх, накладають на хворе місце й бинтують.
Досить обнадійливі результати отримані при дитячої, мікробної й хронічної формах екзем, обмеженій шкірній сверблячці. При гострій дійсній екземі, що локалізується на тильній частині кистей і пальців рук, лікування прополисовой маззю не дало ніяких результатів.
У хворих обмеженим невродермитом кращі результати отримані при локалізації вогнищ поразки на шиї, тулубі й верхніх кінцівках; у хворих з поразкою шкіри промежини, полових органів і ніг спостерігалося тільки поліпшення. Особливо сприятлива дія виявляли ці препарати на хворих з обмеженими хронічними невродермитами частими рецидивами, що відрізняються, і винятковою стійкістю при інших способах лікування.
Прополіс особливо добре усуває сверблячку. Через 5-10 хвилин після накладення повязки із прополисовой маззю він зменшується й через якийсь час зовсім зникає.
Ф. Т. Романовим установлені високі анестезуючі властивості прополісу. Враховуючи це, Г. 3. Мухамедияров і Р. Ф. Федотова лікували хворих сверблячими дерматозами шляхом внутрішншкірного обколювання 0,1%-ним спиртовим розчином прополісу, порівнюючи його ефективність із 0,5%-ним розчином новокаїну. Розчини вводили по 0,1 мол внутрикожно (сегментарно, паравертебрально або у вогнища поразки), від 2 до 10 інєкцій за один раз, щодня або через день. Лікували хворих зі сверблячкою шкіри, вульви й мошонки й обмеженим невродермитом. Ускладнень при прополисотерапии не відзначалося. Як правило, видужання наступало на 1-2 тижні раніше, чим при лікуванні новокаїном.
Для лікування людей, хворих дерматозами, В. Ф. Большакова застосовує прополіс-сирець і мазі, які готуються на рослинному й вершковому маслі за наступною методикою.
1.
У літрі добре прокипяченого лляного або соняшникового масла розплавляють 50-70 г воску, потім додають 100-110 г прополісу. Суміш, помішуючи, підігрівають протягом 30-40 хв.
2.
В 150 г вазелінового масла, підігрітого до кипіння, розплавляють 40-50 г воску й 70 г прополісу. У підігріту суміш (30-40 хв.) додають 500 г вершкового масла.
Прополисовие мазі наносять на уражене вогнище тонким шаром 1- 3 рази в день; прополіс-сирець у вигляді тонких пластинок накладають під лейкопластирную повязку. Після накладення повязки відзначалося швидке зменшення або зникнення болючих відчуттів. Прополіс має значну дію в глибину. Інфільтрат під повязкою добре розсмоктується й гнійний уміст відторгається. Цим методом лікували хворих з фурункулами й пахвовими гідроаденітами. Усі вони видужали через 3-5 або 9-12 днів.
При фурункульозі, карбункулах, гідроаденітах ефективні й інші форми прополисових мазей (А. А. Аристов, 3. А. Аристова).
В. Ф. Большакова й І. В. Виноградова застосовували прополіс-сирець і прополисовую мазь при різних дерматомікозах у дітей (мікроспорія, поверхнева й глибока трихофития). Клінічний діагноз у всіх випадках підтверджувався мікроскопічним, культуральним і люмінесцентним методами. Прополисовую пластинку накладали під лейкопластирную повязку на 5 днів, прополисовую мазь — під компресний папір на одні доба. Кращі результати отримані при лікуванні прополисовой маззю хворих глибокої трихофитией: з 18 дітей з різним ступенем поразки вилікувано 16.
Г. 3. Мухамедияров застосовував прополисовую мазь і примочки при поверхневих дріжджових дерматозах — бластомікозах. Коли ранк мокну, він застосовува прополисовие примочк, наклада постійно волог або повязки, що влажно-висихающие; при подсихании лечил прополисовой Лікували 87 амбулаторних хворих у віці від 10 до 70 років. Кращий результат отриманий при поверхневому бластомікозі з локалізацією в складках під грудними залозами, у паховобедренних і пахвових складках, в області заднього проходу. Лікування хворих поверхневим бластомікозом нігтів і ногтевих валиків не дало майже ніяких результатів.
Нам відомо чимало випадків, коли при шкірних захворюваннях терапевтичний ефект був отриманий при внутрішньому застосуванні препаратів прополісу ( у вигляді прополисового вершкового масла або водноспиртовой емульсії).
Г. З. Мухамедияров і Л. Г. Акчурина успішно застосували прополисовое вершкове масло при, що оперізує й рожевому лишаях (перший — вірусної, другий — стрептококової этиологии). Дорослим масло призначали усередину три рази в день по одній столовій ложці, дітям, відповідно віку,- по чайній або десертній ложці. Інших засобів не застосовували.
Під спостереженням перебувало 57 амбулаторних хворих (з лишаєм, що оперізують, — 37, з рожевим — 20). Болезаспокійлива дія прополісу була помітно після 2-3 приймань. У хворих, що оперізують лишаєм клінічне видужання наступало через 3-12 днів. У хворих рожевим лишаєм противозудное дія прополисового масла проявлялося через 1-2 дня з моменту приймання. Клінічне видужання, залежно від форми захворювання, наступало протягом6-18 днів. Усі хворі лікування переносили добре.
Г. 3. Мухамедияровим і Р. Ф. Федотовой отримані досить обнадійливі результати при лікуванні концентрованої прополисовой маззю юнацьких бородавок. З 72 хворих вилікувалося 68. Папилломатозние розростання лікуванню прополісом не піддавалися.
Хірургія є однієї з перших областей, де прополіс одержав позитивну оцінку як коштовний лікувальний засіб. Він знайшов застосування при вогнепальних пораненнях, свіжих, інфікованих, довгостроково незагойних і післяопераційних ранах. Прополіс — високоефективне противоожоговое засіб. І. Ф. Козаків і А. П. Калініна вказують, що при використанні прополисовой мазі при опіках проявляється таке її коштовна властивість, як здатність припиняти плазморею; при цьому шкіра ухвалює своєрідний полірований вид. Препарати прополісу-прекрасний засіб від забитий місць і при відмороженнях.
Заслужений лікар РСФСР В. Д. Тихонов-Бугрів застосував прополіс при тріщинах сосків у породілей, виразках різного походження й пролежнях. Для лікування він бере два препарати із прополісу, названі їм фракцією 1 і 2. Фракцію 1 одержують при нагріванні прополісу в рівних співвідношеннях з вазеліновим маслом. Рідку частину, що містить розплавлений віск і розчинений у вазеліновому маслі бальзам, зливають і остуджують. Виходить воскообразная мазь, що приємно пахне, ясно-жовтого кольору. Фракція 2 виходить при розчиненні в спирті першої фракції, що залишився після одержання, темної маси й змішування цього розчину в рівних співвідношеннях з вазеліновим маслом. Першу фракцію застосовували при тріщинах сосків у породілей, другу- при виразкових процесах різного походження й пролежнях. При виразкових процесах і пролежнях видужання наступало через 1-2 місяця. При спостереженні понад рік повторення хвороби не відзначалося.
Прополисовие мазі виявилися простим, доступним і ефективним засобом при деяких гінекологічних захворюваннях як у стаціонарних, так і амбулаторних умовах.
У клініці акушерства й гінекології Кримського медичного інституту доцент І. А. Брусиловский зі співробітниками застосовують прополисовие мазі. Під спостереженням перебувало 120 хворих: 56 страждали эрозиями шейки матки, 18 — эрозированним эктропионом, 18 — эндоцервитом, 16 — старечим кольпитом і 12 минулого з неповної эпителизацией після діатермокоагуляції.
Методика лікування прополисовой маззю наступна. Шейку матки оголювали за допомогою дзеркал, тампоном видаляли слиз із цервикального каналу, застосовуючи 2%-ний розчин двовуглекислої соди, і витирали сухим тампоном. Потім уводили й щільно притискали до эрозированной поверхні тампон із прополисовой маззю. Через 10-12 годин тампон витягали. Подібні процедури проводили щодня протягом 10-12 днів.
Звичайно через 4-5 днів на эрозированной поверхні зявлялися белесоватие острівці плоского епітелію, причому эгштелизация походила від периферії шийки в напрямку до зовнішнього зеву.
Ефективність лікування проявлялася: у поліпшенні загального стану, зміни флори піхвових виділень у кращу сторону, у більшості хворих припинялися болі в попереку й хрестці.
Повне лікування зі зникненням эрозий і запального процесу в шейку матки або піхви відзначена в 79 хворих, що становить 65,8%; часткове загоєння, що виразилося в значному зменшенні эрозированной поверхні або запального процесу в половому тракті, було в 28 хворих, що склало 23,3% від їхнього загального числа; без терапевтичного ефекту залишилося 13 хворих, або 10,9%.
З 42 жінок, що зявилися через 6—8 місяців на повторний огляд, повне видужання було зареєстровано в 34, поліпшення в 5; в 3 лікування не дало ефекту.
Відзначається, що прополисовая мазь не має токсичну й дратівну властивість і досить швидко стимулює эпителизацию уражених ділянок.
Дослідження, проведені в Київському медичному стоматологічному інституті, показали, що 2-4%-ний спиртової розчин прополісу може застосовуватися в стоматологічній практиці:.
а) у терапевтичній стоматології для знеболювання при підвищеній чутливості твердих тканин зубів під час обробки карриозних порожнин, при підвищеній чутливості шийок зубів, клиноподібних дефектах, стертих поверхнях зубів;.
б) у хірургічній стоматології для знеболювання при видаленні рухливих постійних зубів і корінь і молочних зубів з коріннями, що розсмокталося, для заспокоєння послеэкстракционних хворій, як речовина, що сприяє зупинці послеэкстракционного кровотечі;.
в) в ортопедичній стоматології для знеболювання при препаровке зубів для незнімного протезування.
У лікувальній практиці Одеського стоматологічного інституту широко вживаються препарати прополісу у вигляді 4%-ного спиртового розчину й мазі. Прополисовой маззю в цьому інституті успішно лікують хворих з афтами, виразками, эрозиями й грибковими поразками ротової порожнини.