Однак останнім часом дослідниками отримані дані, що свідчать про наявність мікроорганізмів у вуликах, хоча й у незначних кількостях. Так, В.Т.Черепів (1968) виділив зі стінок вуликів здоровіших бджолиних родин 36 видів мікроорганізмів, серед яких були виявлені бактерії, актиноміцети, дріжджі, гриби й ін. Чим це пояснити? Недостатньою кількістю прополісу або ж його невисокою бактерицидною активністю?.

Нам представляється, що тут є аналогія з антибіотиками. Досвід антибиотикотерапии виявив, що пристосовується деяких мікроорганізмів до співіснування з антибіотиками. Стали утворюватися нові популяції мікроорганізмів, нечутливі до того або іншому антибіотику, і ця ознака стала передаватися в спадщину. У звязку із цим у цей час, перш ніж рекомендувати той або інший антибіотик, прибігають до проб по визначенню чутливості мікрофлори до різних антибіотиків. Зявилися антибіотики резерву, що володіють широким спектром дії, і поки мікрофлора зберігає до них чутливість. Постійно ведеться пошук нових антибіотиків, які, з одного боку, менш токсичні для людини, з іншого боку - у мікробів до них висока чутливість.

Можливо, і до прополісу деякі мікроорганізми стали проявляти нечутливість.

В 1947 р. у Казанському ветеринарному інституті ім. Н.Є.Баумана В.П.Кивалкиной була науково доведена антимікробна дія прополісу. Спочатку був поставлений такий досвід: у прополіс замурували трупи мишей, мясо. При тривалому зберіганні в умовах лабораторного приміщення не були виявлені процеси гниття. Подальші роботи з мікробними культурами виявили широкий спектр антимікробної дії прополісу, його бактерицидні й бактериостатические властивості, вплив як на грамположительние, так і на грамотрица- тсльние бактерії.

В.П.Кивалкиной згодом були виявлені й антивірусні властивості прополісу.

Ще в 1906 р. американський бактеріолог К.Уайт намагався у вулику виявити мікробну флору, але це йому не вдавалося. Худа він запідозрив наявність у вулику якихось антимікробних речовин. Однак довести своє припущення не міг.

Після робіт В.П.Кивалкиной французькі вчені Реми Шовсн і Пьерлави (останній присвятив цьому свою докторську дисертацію) зайнялися вивченням антимікробних властивостей умісту вулика й у первуюочередь прополісу. Пьер Лази до своїх досліджень залучив досвідчених хіміків: випливало вивчити хімічну структуру прополісу, зясувати, що надає йому антамикробниесвойства. Це привело до відкриття в прополісі речовин, що ставляться до групи флавоноидов. Усі наступні дослідження дозволили переконливо показати, що прополіс - продукт рослинного походження; він не синтезується, а виробляється самою бджолою.

У розгадці хімічної природи прополісу більша заслуга належить С.А.Поправко. Їм доведене, по-перше, що бджоли збирають прополіс із бруньок дерев - берези, тополі й оснни, але основним джерелом прополісу в середній смузі СРСР є береза бородавчаста; по-друге, С.А.Поправко виявив у прополісі й ідентифікував И зєднань флавоноидной природи й більш 20 зєднань іншого походження. Він виявив у прополісі нафталін і, як і в меді, бензойну кислоту. Хоча дотепер повністю не розкрита хімічна природа прополісу, але й те, що ми знаємо про нього, пояснює його антимікробні властивості.

От ще одна особливість прополісу - більшість мікроорганізмів не стають резистентним до нього. С.А.Поправко, зокрема, припускає, що завдяки взаємодії хімічних речовин прополісу досягається його згубна антимікробна сила. Крім згаданих зєднань флавоноидной природи, терпеноидного походження й ароматичних насичених кислот, у прополісі виявлені мікроелементи, мінеральні солі, вітаміни. У прополісі втримуються речовини, здатні пригнічувати розвиток фітопа- тогенних мікроорганізмів і вірусів.

Анестезуюча дія прополісу не уступає кокаїну й новокаїну. Установлене, що прополіс є неспецифічним иммунораздражителем і підвищує активність антибіотиків. Якщо прополіс увести з антигеном, підвищується антителообразование. Прополіс здатний підвищувати комплементарну активність сироватки крові й зміст гама- глобулінів [Кивалкина В.П., 1967, 1978].

Прополіс прискорює відторгнення некротических тканин, сприяє процесу эпителизации, підвищує фагоцитоз.

Відзначене противозудное дія, що й дезодорує, прополісу.

В останні роки доведена протипухлинна дія прополісу.

бджолина отрута. хімічний склад,.

і фізіологічне.

дія.

Щоб захистити себе від ворогів, бджола користується отрутою, яка виробляється спеціальними залозами й накопичується в спеціальному міхурі. Залози й міхур перебувають на кінці черевця бджоли. Для того щоб уразити ворога отрутою, бджола використовує жало. Обиино воно довжиною не більш 2 мм і близько 0,1 мм у діаметрі. Жало гостре, а на його стилеті багато зазублин довжиною близько 0,03 мм. Через ці зазублини бджола може втратити жало. Втрата жала й звичайно отрутних залоз приводить бджолу до загибелі.

Кількість отрути, яка виділяється бджолою під час вужа- ливания, - від 0,7 до 0,5 мг.

Вивченням вироблення бджолами отрути багато років займається швейцарський дослідник К.А.Форстер. Він і його співробітники виявили, що у вихідних із гнізд бджіл ще немає отрути. Уже на 2-й день життя було виявлено близько 0,04 мг рідкої отрути в отрутній залозі. Щодня кількість отрути в бджоли збільшується, і коли робоча бджола повністю дозріла й отрута їй необхідний хоча б для виконання функції сторожачи вулика, у залозі перебуває 0,3 мг отрути.

Для вироблення отрути бджолі необхідний квітковий пилок. Таким чином, кількість отрути залежить від корму й, крім того, від пори року: перші весняні покоління бджіл мають саму більшу кількість отрути, до осені воно зменшується й энмой досить стабільно тримається [Форстер К.А., 1949 ].

Найбільш значні дослідження з хімічного складу бджолиної отрути належать Габерманну, К.А.Форстеру, Н.М.Артемову. В апитоксине [апіс - бджола (панцира.), токсикон - отрута (гр.) ] - бджолиній отруті - виявлена наявність водню, кисню, азоту, вуглецю, калію, кальцію, заліза, магнію, фосфору, міді, літію, сірки, цинку, марганцю, йоду, хлору. В отруті виділено 18 вільних амінокислот. Виявлені такі нуклеиновие кислоти, як дезоксирибонуклеиновая й рибонуклеиновая. Найбільше фармакологически активні речовини бджолиної отрути - це гистамин, пептиди, мелиттин, зовсім недавно виявлений пептид М, гиалуронидаза й фосфоліпаза А. Із бджолиної отрути виділений алкалоїд кониин.

Бджолина отрута активує діяльність гипофизарно-адре- наловой системи, він специфічно впливає на нервову тканину, блокуючи передачу порушення як у периферичних, так і в центральних синапсах (області зіткнення нервових кліток один з одним), має аналгезивний (знеболюючим) дією. Бджолина отрута виявляє бактериостатический і бактерицидний ефект. Отрута виявляє гіпотензивна дія (знижує артеріальний тиск), попереджає й знімає напади пароксизмальной тахікардії [Артемов Н.М., 1941, 1958]. Бджолина отрута має холи- нолитическим властивістю, знижує рівень гиперхолестеринемии, впливає на зворотний розвиток атеросклерозу, поліпшує окисно-відновні процеси.

За даними Ш.М.Омарова (1978), бджолин отрут виявля действие, що антикоагулирующее, повишает фибринолитическую активность Він же виявив, що один з компонентів отрути бджоли - мелиттин активує процеси агрегації тромбо- цитов, хоча відомо, що сама бджолина отрута знижує агрегаци- онную здатність тромбоцитів. Цікаві експериментальні роботи Б.Н.Орлова й соа&т. (1978) по вивченню впливу бджолиної отрути на хеморецептори. Було показано, що бджолина отрута послабляє рефлекторні ефекти ацетилхоліну на артеріальний тиск. Б.Н.Орлов, вивчаючи нейротропние властивості бджолиної отрути, показав в експерименті протисудорожну здатність отрути, а також під впливом отрути блокування проведення порушення по нервовому стовбуру. Автор цим пояснює болезаспокійлива дія отрути. Численними експериментами на тварин Б.Н.Орлов підтвердив, що димедрол є одним з найдужчих антагоністів бджолиної отрути. Це треба врахувати при лікуванні потерпілих від укусів бджіл.

Експериментально встановлене, що залежно від розведення отрути він має різну біологічну активність.

Так, інфузорії парамеции при концентрації отрути 1:10 ТОВ гинуть моментально, а в розведенні 1:500 ТОВ стимулюється розмноження парамеций.

Високі концентрації бджолиної отрути діють на кору півкуль головного мозку. Електроенцефалографічні дослідження показали, що отрута спочатку збуджує підкіркові відділи мозку, а потім наступає гноблення як кори, так і підкіркових утворів. Гноблення функцій центральної нервової системи звязують із дією мелиттина, тоді як апамин виявляє збудлива дія. Бджолина отрута здатна розширювати посудини мозку. Змінюючи проникність посудин, він знижує зміст білка в сироватці крові.

Установлене, що бджолина отрута виявляє радіозахисний ефект. Миші, яким до опромінення рентгенівськими променями ввели невеликі дози бджолиної отрути, зберегли більшу життєздатність у порівнянні з контрольною групою.

Роботами вітчизняних дослідників Н.С.Харченко, В.Г.Почепцова, Л.Т.Киричек, Е.А.Красковской, І.Ф.Коно- ненко й інших показане, що бджолина отрута діє на секреторну й эвакуаторную функції шлунка, на гладку мускулатуру кишечнику й бронхів. Бджолина отрута змінює секрецію шлункових залоз, знижує кислотність шлункового соку й підвищує його силу, що переварює. У малих дозах бджолина отрута прискорює й підсилює эвакуаторную функцію шлунка при прийманні їжі, а в більших дозах сповільнює й послабляє її. Не знімаючи бронхоспазм, бджолина отрута знижує вага клінічної картини бронхоспазма й поряд із цим віддаляє його виникнення. Бджолина отрута збільшує діурез. Бджолина отрута поліпшує мязову діяльність. Після введс- нияпрепарата бджолиної отрути показники мязової діяльності вже через 30 хв послу введення підвищилися в середньому на 25%. Дія препарату тривала 2 ч. Однак у деяких випадках і після 48 год у спостережуваних зберігалася висока працездатність, значно повільніше проявлялася стомлюваність. Показники динамометрії підвищувалися в середньому на 10%.

апитерапевтические препарати.

На основі меду для місцевого застосування використовується мазь Конькова, що має два прописи: 1-я пропис - этакридина лактата 0,3 г, дистильованої води 1,5 г, вітамінізованого рибячого жиру 35 г, меду бджолиного 65 г; 2-я пропис - этакридина лактата 0,3 г, рибячого жиру 33,5 г, меду бджолиного 62 г, дьогтю березового 3 г, води дистильованої 1,2 г.

Готовлять мазь, що полягає з 80% бджолиного меду й 20% свинячого смальцю.

Нами змінений пропис мазі Конькова - замість рибячого жиру слід додати ретинолу ацетат (вітамін А) у масляному розчині - 30 г. Завдяки цьому мазь сприяє кращої эпителизации ран, відновлюється нормальна функція слизуватих оболонок і, крім того, мазь позбавлена неприємного заходу, який їй надає рибячий жир.

Для аерозольних інгаляцій застосовують 50% розчин меду (мед розлучають дистильованою водою), а для місцевих ванночок або очних крапель 30% розчин меду.

У якості місцевого протизапального засобу в домашніх умовах можна приготувати медяні коржі: на 1 частину меду беруть 2 частини борошна й замішують до утвору однорідної густої маси (якщо дуже рідкий мед, кількість борошна можна побільшати).

Для электрофореза можна використовувати розчини різних концентрацій меду - від 10 до 50%. (Методики электрофореза описані в главах про лікування захворювань.).

Необхідно сказати й про добір меду для лікування.

У літературі є вказівки на залежність противо- мікробної й протизапальної властивості меду від його сорту і якості. Установлене, що протимікробні властивості меду залежать від тих рослин, з яких бджоли збирають нектар.

Так, наприклад Н.П.Иойриш (1976), С.Младенов (1971) і інші вважають, що при захворюваннях, викликаних стрептококами, стафілококами й іншими грамположительними бактеріями, найбільш активними є мед, зібраний з липового кольору, люцерновий мед ( зібраний із квіток люцерни посівний), лопуховий мед (бджоли збирають нектар із дрібних темно-рожевих квіток лопуха волосистого й репяха), конюшиновий мед, акацієвий мед. При лікуванні недокрівя рекомендується гречаний мед, тому що він містить найбільшу кількість білків і заліза. При гінекологічних захворюваннях найбільш активним є мед лісових квіток, липовий і мелиссовий мед (останній бджоли роблять із нектару світло-фіолетових і рожевих квіток із сильним заходом - меліси або лимонної мяти). При захворюваннях ротоглотки (хронічний тонзиліт, фарингіт, стоматит й ін.) звичайно рекомендують шавлієвий мед. Шавлієвий мед світло-бурштинового, рідше темно-золотавого кольору, має ніжний аромат. По лікувальних властивостях до шавлієвого меду близький вересковий мед. Бджоли для оброблення цього меду збирають нектар з розоватих квіток вічнозеленого чагарнику - вересу звичайного. Мед цей темний, іноді червоно-бурий, терпкий на смак, тягучий, дуже повільно кристалізується. Сильною бактерицидною властивістю має донниковий мед. Нектар для цього меду бджоли збирають із квіток буркуну лікарського або жовтого. Донниковий мед має тонкий ніжний аромат, що нагадують запах ванілі.

У ряді країн у лікувальних цілях застосовують падевий мед, який бджоли роблять головним чином з екскрементів комах, що живуть переважно на листах рослин. Комахи харчуються соками рослин, і солодкуваті крапельки екскрементів, що падають із рослин, збирають бджоли. У нашій країні падевий мед застосовується для готування кондитерських виробів і для ароматизації тютюнових листів при виробництві ароматизованих сигарет.

Слід сказати, що в багаторічній практиці нам доводило використовувати й монофлорний мед ( з нектару одного виду рослин), і полифлорний; ми застосовували мед з різних районів нашої країни - башкирський, алтайський, абхазький, підмосковний мед, а будучи в закордонних відрядженнях, привозили різні сорти меду з Румунії, Польщі, Югославії, Греції.

Пчеловодний комбінат у Белграді надав нам для апробації мед, ароматизований мятою. Ми дійшли висновку, що різні сорти меду відрізнялися лише зовнішнім виглядом, швидкістю кристалізації, схоронністю, особливими видовими якостями, тонкістю аромату. Однак, застосовуючи мед у лікувальних цілях, при однакових захворюваннях, якої-небудь значної переваги одного сорту меду перед іншим нам не вдалося відзначити.

БагатоН воліти купува тільки рідк мед, вважа тверд, що закристаллизовавшийся мед чуть ли не порченим, а иногда и суррогатом Необхідно відзначити, що кристалізація меду - це природній процес зацукровування перенасиченого розчину глюкози, коли її кристали випадають в осад, а левулеза меду обволікає ці кристали, залишаючись у розчині. Кристалізація меду відбувається при випарі з нього води. Швидкість кристалізації залежить від температури зовнішнього середовища, сорту меду. Чим більше в меді левулези, колоїдів, декстринів, тем повільніше відбувається кристалізація. Наприклад, у деяких сортах падевого меду втримується багато трисахарида мелезитози - такий мед дуже швидко кристалізується. Чим більше в меді глюкози, тем швидше він кристалізується. Однак кристалізований мед зберігає всі свої властивості.

При розрідженні меду слід ураховувати його термолабильность. Дослідженнями Леона Борнуса встановлене, що при нагріванні меду до температури вище 40°С усі його активні компоненти частково або повністю руйнуються. У першу чергу дезактивуються ферменти меду - альфа-амілаза, ка- талаза, инвертаза й фосфатаза. При цьому одночасно руйнуються вітаміни, протеїни, ароматичні речовини меду, гликозиди й характерний для меду ингибин.

У домашніх умовах мед розріджують на паровій лазні, безупинно помішуючи його й стежачи за температурою. Для збереження біологічної активності й смакових властивостей меду необхідно стежити, щоб ємності з медом не зазнали впливу прямих сонячних променів, не зберігалися в теплом і вологому приміщенні. Найкращі умови зберігання - сухе й добре провітрюване приміщення з температурою повітря від 5 до 10°С, а тара - скляна або деревяна.