У досвідах по вивченню токсичності прополиссодержащих препаратів биогель 5 і биогель 10 на десятках лабораторних тварин (білі миші, морські свинки, кролики) ми в жодному випадку при введенні максимально стерпних доз не спостерігали загибелі тварин, а лише відзначали легке гноблення, а потім короткочасний наркоз у звязку з наявністю в складі препаратів етанола. Розташовуючи багатим експериментальним матеріалом по застосуванню препаратів прополісу у ветеринарії, А. А. Барсков (1988) пише: «Препарати прополісу (він працював з настойками, екстрактами, суспензіями, розчинами при внутрішньому й аерозольному застосуванні, лініментами, мазями, суппозиториями при зовнішньому й внутрішнпорожнинному введенні - І. Т.) не токсичні, не викликають дратівного дії й при внутривимянном уведенні не впливають на якість молока. Протипоказання до їхнього застосування не встановлені».

Винятково коштовними й практично значимими є результати досліджень по вивченню впливу прополісу на обмінні процеси в організмі тварин. Вивчаючи вплив прополісу на деякі імунобіологічні показники здоровіших і експериментально заражених качок С. Г. Покровський (1965) установив, що застосування водного екстракту прополісу сприяє збільшенню кількості загального білка в сироватці крові здоровіших качок з 3,8 до 4,4 г% і гамма-глобулінів з 25,7 до 34,2%. Зміст альбумінів незначно й поступово знижувався, а відносно бета-глобулінів закономірних змін не встановлене. В. А. Балаликин (1969) при імунізації сальмонеллезним формолантигеном із прополісом кроликів не спостерігав збільшення кількості загального білка й відзначав збільшення змісту в сироватці крові альфа- і бета-глобулінів.

У наших досвідах (І. І. Тетерів, 1970) у телят, імунізованих сальмонеллезной вакциною з маслянопропо-лисним адъювантом, зміст загального білка, альбумінів, альфа- і бета-глобулінів зберігалося на рівні телят контрольної групи й спостерігалася виражена стимуляція синтезу гамма-глобулінів. В 1994-1995 рр. нами виконані дослідження з вивчення впливу згодовування водно-спиртової емульсії прополісу на мінеральний і білковий обмін у поросят. З аналізу результатів досвідів (І. І. Тетерів, В. І. Белорибкин, 1995) випливає, що в змісті фосфору, кальцію, магнію, і білка в крові у тварин досвідченої й контрольної груп істотних відмінностей немає. У той же час зміст сечовини в поросят досвідченої групи було в межах фізіологічної норми (20-28 мг%), а у тварин контрольної групи спостерігалися виражена уремія (49,7 мг%). Нормалізація змісту сечовини в сироватці крові тварин, що одержували водно-спиртову емульсію прополісу, свідчить про гарне засвоєння білка й оптимізації білкового обміну. Застосування прополиссодержащих препаратів не викликає достовірних змін у складі крові. Наприклад, Р. Т. Маннапова (1982) повідомляє, що в периферичній крові кроликів через 10 днів з початку курсу введення полиетиленгликолевого розчину прополісу відзначався помірний лейкоцитоз, еритремия й невелике зрушення співвідношення формених елементів білої крові у вигляді зменшення кількості палочкоядерних і сегментоядерних нейтрофилов і збільшення змісту лімфоцитів. Помітних макроскопічних і гістологічних змін у серце, легенів, печінки, шлунку й кишечнику досвідчених тварин на відміну від контрольних не спостерігали. До кінця спостережень ( через 1 місяць) усі зазначені відхилення в морфологічних показниках крові нормалізувалися й наблизилися до їхнього рівня в контрольних тварин.

У наших досвідах по застосуванню водно-спиртової емульсії прополісу для профілактики діареї новонароджених телят гематограмма у тварин досвідченої групи була в межах норми й відбивала закономірні зміни вікового характеру, у той же час, у телят контрольної групи зміст еритроцитів і лейкоцитів був підвищеним у результаті сильної дегідратації організму, обумовленою діареєю (І. І. Тетерів, В. Н. Вусів, Н. А. Савельєва, 1993).

Прополіс інтенсифікує обмін речовин в організмі тварин, що проявляється в стимуляції їх росту й розвитку. Більш докладно результати досліджень по застосуванню прополісу для цих цілей будуть викладені у відповідному розділі книги.

Ш. Келеуз, М. Корчог (1982) установили участь прополісу в регуляції ендокринної системи: впливає безпосередньо на систему гіпофіз - кора надниркова залоза, сприяє виділенню кортикостероидов і пригнічує активність вилочковой і панкреатичної залоз.

В 1957 р. Н. Н. Прокопович (цитоване по Н. П. Иойришу, 1966) повідомив про експериментальні роботи з вивчення місцевого анестезуючого дії прополісу. Дослідження показали, що анестезуюча сила 0,25%-го розчину прополісу перевершує дія кокаїну й новокаїну. З досвідів випливає, що анестезуючу дію забезпечують ефірні масла прополісу. 0,25%-й розчин ефірного масла прополісу викликає повну анестезію протягом 12,5 хвилин. Розчин прополісу тієї ж концентрації після відгону ефірного масла анестезуючою дією не мав. У досвідах Ц. Цакова(1975) при проведенні порожнинних операцій на вівцях і собаках підтверджені анестезуючі властивості прополісу як при загальному, так і при місцевому застосуванні водних гідроспиртових екстрактів прополісу. При пероральному застосуванні спиртового екстракту прополісу Ц. Цаков відзначає, що через 15-20 хвилин наступає гарна анестезія. При интраперитонеальном уведенні водного екстракту прополісу отриманий такий же анестезуючий ефект як і при пероральному. В овець, яким зробили лапаротомию після місцевого застосування прополісу, ефект анестезії виявився через 2-5 хвилин після застосування й тривав 45 хвилин. У собаки, анестезованої прополісом з 0,25%-м новокаїном у пропорції 1:1, анестезія наступала швидше ( через 1 -2 хвилини) і умови для операції були краще. На підставі результатів досвідів Ц. Цаков робить висновки про те, що анестезія гідроспиртовим екстрактом прополісу, застосованим місцево у вигляді інфільтрації, аналогічна анестезії 5% розчином новокаїну. Прополіс добре анестезує область майбутньої операції, якщо застосовувати його водний екстракт 1:1. Спиртової екстракт прополісу, застосовуваний перорально з розрахунку 0,012 г/кг ваги, виявляє гарний анестезуючий ефект. Незалежно від способу застосування екстракти прополісу не виявляли негативного впливу на тварин навіть у післяопераційному періоді.

Гарна місцева анестезуюча дія 2-4%-го спиртового розчину прополісу відзначили В. С. Шевченко, Ф. Л. Шульман (1969) при гиперестезії твердих тканин зуба, при знеболюванні патологічних деснових кишень, а водний екстракт прополісу (30 г прополісу на 100 мол дистильованої води) при застосуванні у вигляді аплікацій у чистому виді або у вигляді кашки з білою глиною усуває печіння, біль, стимулює епите-лизацию ерозий і тріщин при лікуванні заїди, кандидомикозе слизуватої оболонки ротової порожнини, хейлитах, глоссальгии. 3. Г. Чанишев (1963) застосовував з лікувальною метою 15%-ю прополисову мазь на вазеліні з ланоліном при ящурних поразках шкіри сосків у корів. Через 10-15 хвилин після нанесення мазі тварини при доїнні не проявляли занепокоєння. Анастезирующее дія прополисовой мазі тривало більш двох годин і не уступало такому новокаїновій мазі. Загоєння уражених ділянок шкіри сосків при використанні прополисовой мазі наступало протягом 3-16 днів залежно від ступеня поразки. І це далеко не повний перелік опублікованих матеріалів наукових досліджень і спостережень із практичної ветеринарії й медицини, що підтверджують знеболюючі властивості прополісу.

В останні три десятиліття увага дослідників залучає здатність препаратів прополісу стимулювати фактори природньої резистентності й імунітету. В 1963 р. на Всесоюзній конференції, присвяченої 90-летию Казанського ветеринарного інституту В. П. Кивалкина повідомила, що прополіс підвищує комплементарну активність, прискорює процес фагоцитозу, збільшує кількість пропердина й стимулює антителообразование. Це повідомлення визначило новий напрямок у вивченні прополісу. В 1968 р. В. А. Балаликин вивчав вплив паратифозного антигену із прополисним адъювантом на активність комплементу й лізоциму кроликів. У тварин, оброблених антигеном із прополісом, вихідна кількість комплементу по групі виражалося величиною 1:11, а на 30-й і 106-й дні після імунізації титр комплементу в них рівнявся розведенню сироватки 1:20; через 140-196 днів були зареєстровані найвищі титри, які, відповідно, виражалися відносинами 1:25 і 1:28. В інших групах (з повним і неповним адъювантами Фрейнда-І.Т.) подібного збільшення активності комплементу не спостерігалося. Зміст лізоциму в сироватці крові кроликів, імунізованих антигеном із прополисним стимулятором, підвищувалося на 10-й день після вакцинації з 1:76 до 1:107, а на 30-й, 40-й і 50-й дні реєструвалося різке зменшення цього ферменту. У контрольних групах тварин, вакцинованих тим же антигеном з адъювантами Фрейнда й антигеном без адъюванта зміст лізоциму після імунізації знижувалося в усі дні досліджень. Про підвищення комплементарної активності сироватки крові різних видів тварин, імунізованих різними антигенами в комбінації із прополисним адъювантом, повідомляли А. І. Балаликина (1970), Є. Л. Бударкова, В. П. Кивалкина (1971), С. Ш.Турсуналиев(1990) і інші дослідники. Установлена стимулююча дія прополісу на фагоцитарну реакцію організму тварин (А. В. Дунявин, 1967; І. І. Тетерів, 1969; В. П. Кивалкина, А. А. Барсков, Є. Л. Бударкова, 1980 і інші). В 1969 році ми вивчали вплив прополісу на поствакцинальную фагоцитарну реакцію телят, імунізованих концентрованої формолвакциной із прополісом з розрахунку 5 мг (перша група) і 12,5 мг прополисного бальзаму (друга група) на кілограм живої маси тварину. Контролем служили вакциновані тієї ж вакциною, але без прополісу (третя група) і невакциновані тварини (четверта група). Схема й результати досвіду наведені в табл. 1.

При виконанні досвіду встановлена нешкідливість формолквасцовой вакцини проти паратифу із прополісом для телят. З 20 телят, привитих вакциною із прополісом у пятисуточном віці, у жодного тварини не було відзначено виражених поствакцинальних ускладнень. З наведених у таблиці даних досвіду видне, що прополіс у складі вакцини проти паратифу стимулює фагоцитарну активність нейтрофилов у перші дні після вакцинації телят. Показник фагоцитарної активності нейтрофилов через 15 днів після вакцинації в телят другої групи був рівний 13,7, у той час як у телят третьої групи - 8,5. У першій групі телят наростання фагоцитарної реакції тривало до трьох місяців, тоді як у телят другої групи верхня границя фагоцитарної реакції відзначена через два місяці й третьої групи - через півтора місяці після вакцинації. Ці результати дозволяють припустити пролонгирование поствакцинальной фагоцитарної реакції прополісом. Вирівнювання показників фагоцитозу в телят першої й другий груп побічно вказує на оптимальні стимулюючі фагоцитоз дози прополісу (5 мг сухих екстрактивних речовин прополісу на один кілограм живої маси тварину). Починаючи з 60-го дня поствакцинального періоду показник фагоцитарної активності нейтрофилов у телят першої групи був вище, чим у телят третьої групи, причому через 3 і 4 місяця після вакцинації ця різниця збільшилася майже в 2, 3 рази. Незначна різниця в показниках фагоцитарної активності нейтрофилов у телят першої й третьої груп через 15, 30 і 45 днів після вакцинації пояснюється кратністю й кількістю введеного антигену. Фагоцитарна активність нейтрофилов у не вакцинованих телят (четверта група) протягом досвіду була без істотних коливань. Узагальнюючи результати досвіду, ми зробили висновок про те, що прополіс у складі вакцини проти паратифу стимулює фагоцитарну активність нейтрофилов і пролонгує поствакцинальную стимуляцію фагоцитозу в телят.

Одним з показників, що обєктивно відбивають стан природньої резистентності організму тварин, є бактерицидна активність сироватки крові. При вивченні иммуностимулирующих властивостей прополісу деякі дослідники у своїй роботі небезуспішно користувалися цим тестом (Р. Т. Маннапова, 1982; В. П. Кивалкина, А. А. Барсков, Є. Л. Бударкова, І. Н. Исмагилов, 1980; В. П. Кивалкина, С. Ш. Турсуналиев, 1988 і інші). У досвідах В. П. Кивалкиной зі співробітниками (1980) по вивченню впливу перорального застосування водно-спиртової емульсії прополісу на деякі показники природньої резистентності в поросят установлене достовірне підвищення бактерицидної активності сироватки крові на 7-е, 14-е й 21-е доба із часу початку застосування препарату.

Імунобіологічна перебудова організму у відповідь на антигенне подразнення, може супроводжуватися утвором острофазових білків. Нами вивчався вплив імунізації сальмонеллезними вакцинами з масляно-прополисним адъювантом і адъювантом Фрейнда на синтез Із-Реактивного білка в телят (X. X. Абдуллін, І. І. Тетерів, 1970; І. І. Тетерів, 1970). У результаті було встановлено, що прополіс у складі вакцин индуцирует синтез Із-Реактивного білка у тварин. При цьому позитивна реакція на З-Реактивний білок передувала активізації нейтрофилов і синтезу сальмонеллезних ПРО-О- і Н-Аглютинінів. Подібні приклади становлять далеко не повний перелік позитивного впливу прополісу на природню резистентність організму тварин.

Поряд з підвищенням природнього захисту організму, прополіс стимулює імунітет, тобто специфічну захисну реакцію. Про вплив прополісу на деякі показники імунітету при спільному введенні з корпускулярними й розчинними антигенами повідомили В. П. Кивалкина, В. А. Балаликин, 1969; В. І. Пионтковский, 1969; І. І. Тетерів, 1970; Г. А. Белозерова, 1976; Р. Т. Маннапова, А. Г. Маннапов 1983; В. П. Кивалкина, А. А. Барсков, Е. Л. Бударкова, І. Н. Исмагилов, 1980 і інші. В. І. Пионтковский (1969) спостерігав у білих пацюків при введенні сальмонеллезного антигену, инактивированного прополісом інтенсивний утвір макро- і микроглобулинових антитіл (19 S і 7 S) у порівнянні з контрольними тваринами, яким уводився формалинизированний сальмонеллезний антиген і посилення під дією прополісу плазмоклеточной реакції й продукції специфічних аглютинінів у кроликів (В. П. Кивалкина, В. І. Пионтковский (1969). Є. Л. Бударкова (1971) вивчала вплив прополісу на імунологічні показники при гіперімунізації кроликів правцевим анатоксином і встановила, що під впливом прополісу спостерігається інтенсивний утвір антитоксинів. Наприклад, у її досвідах із прополісом на 21 день гіперімунізації правцевим анатоксином із прополісом зміст антитоксинів у крові кроликів склало 91,4 ± 12,9 АЕ, а в контрольних тварин, гіперімунізованих тим же анатоксином, але без прополісу -41,1 ±6,0 АЕ. У роботах Р. Т. Маннаповой зі співробітниками (1983, 1984) показана стимулююча дія прополісу в складі прополисо-полиетиленгликолевого адъюванта на клітинні фактори імунітету. Зокрема, в одному з висновків своєї роботи вона містить, що «иммуноморфологическая картина при введенні сальмонеллезного антигену разом з полиетиленгликолевим розчином прополісу характеризується більш вираженими змінами в крові й лимфоидних органах:.

а) збільшення числа В-Лімфоцитів і зменшення Т-Лімфоцитів у крові;.

б) підвищення кількості В-Лімфоцитів і незначне - Т-Лімфоцитів у лімфатичних вузлах і в селезінці;.

в) ріст числа Т-Лімфоцитів у тимусе;.

г) виражене розширення площ В - і невелике Т - залежних зон;.

д) збільшення селезінкового й тимического індексів;.

е) у лімфатичних вузлах ріст числа макрофагів, бластних форм, лімфоцитів, ретикулярних кліток, еозино-филов, плазматичних кліток і кліток з мітозами.

Незважаючи, якщо так можна виразитися, на «імунологічну консервативність» великої рогатої худоби, нами отримане стимулююче продукцію антитіл дія прополісу. У досвідах по імунізації телят проти сальмонельозу вакцинами із прополісом і без нього зміст 0-аглютинінів у крові тварин було в 1,5 - 2,5, а Н-Аглютинінів - в 3 рази більше, чим у тваринних контрольних груп (І. І. Тетерів, 1970).

Подібні приклади дії прополісу на імунологічну реактивність організму тварин можна було б продовжити. Але навіть і цих нечисленних витягів з результатів досліджень досить для того, щоб зробити висновки про перспективність застосування прополісу в якості адъюванта при конструюванні инактивированних вакцин і анатоксинів і розробці методів і схем гіперімунізації для одержання високо активних імунних сироваток і глобулінів, а також у якості иммуномодулятора при імунодефіцитах тварин.

Для одержання ефективних вакцин з убитих мікробів важливою умовою є спосіб стерилізації мікробної маси. Під впливом хімічних (формалін, спирт, ефір, ацетон, фенол, бетапропиолактон і т.д.) і фізичних (висока температура, світло, ультразвук і т.д.) факторів відбувається зміна специфічності й антигенности мікробних білків, що, безсумнівно, позначається на иммуногенности біопрепарату. У звязку із цим пошуки найбільш щадних методів стерилізації, при яких найбільше повно збереглися б протективние антигени, представляють певний практичний інтерес. У звязку з можливим застосуванням прополісу для стимуляції поствакцинального імунітету ми вивчали його вплив на агглютинабильность сальмонеллезних антигенів. Установлене, що під впливом прополісу знижується агглютинабильность соматичного й зберігається висока агглютинабильность флагеллярного сальмонеллезних антигенів, при цьому вплив прополісу на різні фракції соматичного й флагеллярного антигенів неоднаково (І. І. Тетерів, 1971).

Незважаючи на численні повідомлення про атоксичности й нешкідливості препаратів прополісу багаторазове застосування їх іноді обумовлює сенсибілізацію й наступну гіперреактивність, переважно вповільненого типу, у тварин і людину (А. Н. Песчанский, 1975; А. Ф. Большакова, 1976; А. В. Артомасова, 1981; А. Кайяс, 1981; Ш. М. Омарів, 1990 і інші). «Призначаючи препарати прополісу, - відзначає А. Н. Песчанский, - потрібно мати через, що зустрічаються люди, що володіють підвищеною чутливістю до нього. При цьому зявляється сверблячка, іноді висипає висип. Після припинення приймання прополісу ці явища зникають».

Як правило, алергійні реакції на прополіс виникають в осіб з алергією до самих бджіл або їх ужалениям, а також в осіб з яким-небудь алергійним захворюванням: бронхіальною астмою, діатезом, кропивницею й Т. А-А- (А. В. Артомасова, 1975). А. В. Артомасова спостерігала виникнення важкого нападу ядухи після інгаляції із прополісом у хворого бронхіальною астмою; розвиток анафилактического шоку після розтирання 2%-й спиртовою настойкою прополісу з метою лікування радикуліту у хворого з алергією кужалению бджолами. У досвідах Фанг Чу (1981) при тривалому пероральному застосуваннях прополісу 160 хворим псоріазом (по 0,3 г 2-3 рази в день протягом двох місяців) не спостерігалося побічних токсичних ефектів і аллергизації організму. Ш. М. Омарів (1990) описав кілька випадків алергії до прополісу. По його спостереженнях, здоровіші тварини не реагують на введення прополісу, «а в людини аллергизация виражена сильніше». У численних публікаціях по застосуванню препаратів прополісу у ветеринарній практиці й власні багаторічні спостереження підтверджують повідомлення Ш. М. Омарова про відсутність або слабко виражену алергенну дію препаратів прополісу на організм тварин. Спектр впливу прополісу на організм людини й тварин набагато ширше й не обмежується вищеописаними прикладами й властивостями. A.

Derevici et al. (1972), Н. А. Спиридонов (1994), Є. А. Лудянский (1994) і інші дослідники відзначають антионкогенну дію прополісу. Н. А. Спиридонов і В. В.Архипов (1994) вивчали цитостатическую активність у відношенні лимфобластоидних клітин людини Raji (лімфома Беркитта)40%-го спиртового екстракту прополісу в порівнянні із синтетичними протипухлинними препаратами (циклофосфан, 5- фторурацил у середовищі ДЖЕМ («Серва») у лрисутствії ембріональної сироватки телят установили, що екстракт прополісу повністю пригнічував ріст злоякісних кліток у концентрації 50 мкг/мол і вище, що близько до концентрації циклофосфана й фто-рурацила.

Застосування препаратів прополісу знижує рівень ліпідів в організмі. Фанг Чу (1981) провів спостереження над хворими з підвищеним тиском, атеросклерозом і коронарними захворюваннями, ускладненими високим рівнем сироваткових ліпідів (більш 230 мг% холестерола й 120 мг% триглицерида). 45 хворим давали прополисовие таблетки, що містять 0,3 г прополісу, три рази в день протягом місяця. Під час лікування з їжі не виключалися жири. У більшості хворих симптоми хвороб зникали й відбулося значне зниження рівня ліпідів у сироватці крові.

Гетц (цитоване по A. Derevici, 1981) звязує зменшення змісту холестерола з дією флавоноидов, які є одним з важливих складених компонентів прополісу. На додаток до вищенаведених прикладів про різноманіття впливу прополісу на організм людини й тварин можна судити хоча б по таких витримках з наукових статей, як то: «прополіс є радіопротектором» (М. Керн, 1982), «прополіс на основі протизапальних властивостей захищає шкіру від ультрафіолету сонячних променів» (М. П. Фернандес, Арройо, 1974), «підсилює проникність шкіри (кондуктор) при комбінації з вітамінами, физраствором, відновлює рухову активність кишечнику, що пояснюється його холиномиметическим дією, очищає клітинні мембрани, видаляє холестерол, нормалізує подих кліток, пригнічує патологічну клітку, не породжує митотических і хромосомних аномалій, відновлює уражену тканину, малі концентрації підсилюють моторну й секреторну функції шлунка, більші, навпаки, послабляють їх» (Є. А. Лудянский, 1994), «стабілізує функції клітинних мембран» (А. І. Тихонов і інші, 1987), « має антитоксичні властивості» (С. А. Поправко й інші, 1969), «протизапальним ефектом» (С. Бунту й інші, 1981). Т. В. Вахонина в монографії « Бджолина аптека» (1992) в узагальненому виді представляє численні матеріали досліджень по фармодинамике й впливу препаратів прополісу на мікроорганізми, організм тварин і людину, відзначаючи насамперед антибактеріальне, вирулицидное, фунгицидное, протизапальн, що регенерує, протирадіаційне, антикоагуляционное, антиоксидантное, що анестезує, иммуностимулирующее, антитоксичн, що дезодорує дії. Під впливом прополісу не виникає істотних відхилень у роботі внутрішніх органів тварин. Фармакологічні й клінічні дослідження підтвердили нешкідливість прополісу, що в купі з перерахованими вище властивостями відкриває перспективу до широкого застосування препаратів прополісу в медицині й ветеринарії.