Т.І.Побережна, В.Ф.Киреева, В.П.Галявинка (197 1) установили, що бджолина отрута підсилює евакуаційно-секретну функцію шлунка в собак, знижує секрецію.

В 197 1 році АН.Песчанский рекомендував для лікування виразкової хвороби прополисовое масло й спиртову настойку на підігрітому молоці. Він уважав, що масло протипоказане при захворюваннях печінки.

АГ.Горбатенко (197 1) при лікуванні прополісом виразкової хвороби виявив тенденцію до нормалізації дебіту соляної кислоти.

А.М.Ногаллер із сотр. (1987,1988) узагальнили спостереження по лікуванню виразкової хвороби шлунка прополісом. Е.Георгиева й В.Василев (1971, 1982, 1983), Н.В.Іклів із сотр. (1981), застосовували успішно прополіс при виразці, що кровоточить, шлунка.

Ф.Д.Макаров (1970), С.Миколаїв із сотр. (1971, 1975) успішно лікували прополісом виразкову хворобу й коліти по 30-40 капель 20 днів.

В 1971 році А.Г.Горбатенко доклав про результати застосування 30% спиртового розчину прополісу по 50-60 капель в 1/2 склянки молока за 1,5 години до їжі 3 рази в день 3-4 тижня, у хворих виразковою хворобою шлунка й дванадцятипалої кишки. Через 3 дня після початку лікування зник біль, на 6-8 день зникала напруга передньої стінки живота, нудота й блювота, зменшувалася дратівливість. Ф.Д.Макаров (1972) застосував 20% розчин прополісу в теплій воді по 40-60 капель 3 рази в день до їжі, відзначене загоєння «ніші» без рецидивів з катамнезом 2-4 року. Під впливом прополісу нормалізується кислотність шлункового соку. Хоча «ніша» зникла в усіх, у половини з 5 9 хворих залишилася деформація цибулини.

Ф.К.Файкс (1978) використовував 5% спиртову настойку прополісу по 5 капель розчиняючи її в молоці або у воді перед їжею. Рентгеноскопія після лікування прополісом не виявила виразок в 60% хворих, у контрольній 30%. Автор уважає, що збільшення дози може загострити болю. А.Н.Песчанский (1981) призначав своїм хворим прополіс у молоці, воді й 0,5% новокаїну за 1-1,5 години до їжі з 15-20 крапель. Він також указує, що більші дози приводять до зменшення апетиту, млявості, лейкоцитозу крові. Прополисное масло протипоказане при захворюваннях печінки, призначалося на підігрітому молоці по чайній ложці за 1-1,5 години до їжі,.

В 197 1 році С.Младенов показав, що мед нормалізує кислотність, виділення шлункового соку, рятує від печії й відрижки, припиняє болю, нормалізує взаємини шлунково-кишкового тракту з вегетативної й центральної нервової системами.

В 1 9 7 1 році Е.Георгиева й В.Василев з успіхом лікували м.м. виразкову хворобу шлунка.

Н.П.Йориш, С.Младенов, КГ.Кузьміна писали, що якщо мед погано переноситься в натуральному виді, те його треба змішувати з молочними й борошняними продуктами (кефір, сир, млинці, каші).

Р.Шовен, Р.Альфандери відзначили, що пилок пригнічує паразитичну мікрофлору кишечнику, регулюючи кишкову функцію й хронічні запальні процеси.

В 1988 році М.Й.Крикштойпатис, П.С.Юодвалькис запропонували суміш квіткового пилку з медом для лікування порушень травлення за рахунок великої кількості амінокислот, мікроелементів, стимуляції кишкової моторики.

Досліджувалося одномоментний приймання суміші й довгостроково. 5 гр. суміші в 100 мол. води давали підйом вихідного рн на 1,1-5 ед. і вертався до вихідного рівня через 5-20 хвилин. Курсове призначення суміші 4 гр. 3 рази в день за 20 хвилин до приймання їжі 400 гр. (1 місяць), що запобігало від рецидиву виразкової хвороби. Швидко усувалися диспептические симптоми, біль, збільшення лібідо в чоловіків. При ендоскопии повністю зникали ерозії слизової. В 2 1 з 29 зникла «гематиновая крапка» на поверхні ерозії. Слизова очистилася від слизу. Пилок зі світлим медом діяла краще.

К.Ф.Файкс (197 9) при виразковій хворобі призначав 5% спиртову витяжку прополісу 3 рази в день. Він виявив, що більші дози підсилюють болючий синдром.

Ян Рє-Ван і сотр. (1979) застосували препарат Витас II для лікування захворювання печінки й одержали зниження глікогену.

Д.Хоботок із сотр. (1 987) провели вивчення за допомогою радіо-ендоскопических методик впливу пилку на плин виразки дванадцятипалої кишки й установли незалежність часу приймання пилку.

К.Кира із сотр. (1987) лікували медом (75 гр. у день) хворих з виразковим кровяним ректоколитом з успіхом.

В.М.Фролов, Н.А.Пересадин (1992) рекомендують різні види дієти, що включають мед, при різних формах гепатитів, у комбінації з матковим молочком. Обовязкове включення в лікування різних фітозборів. При комбінації з виразковою хворобою шлунка рекомендується додавання прополісу.

Е.Георгиева, В.Василев (1982) ефективно зупиняли кровотеча при виразці шлунка 2 столовими ложками пилку в день.

Т.Олариу із сотр. (1987) повідомили, що 30% прополіс досить ефективний (87%) при лямбліозі в 350 дітей.

І.М.Корочкин із сотр. (1986) установив при впливі прополісу на слизову шлунка репаративние процеси.

В 1988 році Ю.А.Філіппов із сотр. доклали методику лікування виразкової хвороби дванадцятипалої кишки: попередньо хворий одержував 2 таблетки аерона за 20-30 хвилин або 1,0, 0,1% розчину атропіну за 15 хвилин. Потім уводилося тонким зондом 40 куб.див. кисню й 15-20 мол. водяного розчину прополісу. А.А.Абдрахманов, Г.В.Заєць (1988) використовували при лікуванні виразкової хвороби шлунка 50-60 крапель 30% спиртового екстракту прополісу й 50 мол. 1% новокаїну 21 день.

197 2 року Е.Георгиева й В.Василев, а потім в 1987 році Е.Д.Мі- щенко із сотр. узагальнили спостереження по застосуванню апілаку у хворих виразковою хворобою шлунка (1 таблетка 2 рази в день 1 місяць).

А.Я.Джаримов із сотр. за допомогою прополісу швидше купировали загострення виразкової хвороби.

Захворювання печінки.

Л.Стамболиу запропонував прополіс для лікування гепатопатий в 1965 році.

М.Яломицяну рекомендував ухвалювати пергу й пилок при лікуванні хронічних колітів у комбінації із цукровим діабетом, тому що вони стимулюють виділення ендогенного інсуліну.

А.Кайяс (1975) уважався, що квітковий пилок тримає в порядку весь шлунково-кишковий тракт. Особливо багато досліджень зявилося після виявлення ролі пилку як гепатопротектора.

А.А.Нікулін із сотр. (1981, 1987, 1988, 1990) установили, що при експериментальному гепатиті відновлюється ріст гепатоцитов при дозуванні меду 0,25 г/кг. ваги, пилку 0,05 г/кг„ апілаку 1 мг/кг.. Відбувається відновлення біохімічних показників діяльності печінки, зменшуються трансаминази, збільшується лужна фосфату- за.

І.С.Слащева із сотр. (1988) впливали в лабораторному експерименті методом резекції на печінку, а потім скармливали тваринам мед із квітковим пилком і апілаком. Відбувалося вже на 14 день зниження білірубіну, активності трансаминофераз, з відновленням функціональної активності печіночної тканини на 3 0 добу, а також збільшувалася кількість гепатоцитов, інших клітин, до 20 доби печіночна тканина заміщалася, залишаючи вогнища жирової інфільтрації. Ефект зіставимо з дією карсила.

ЛА.Порохняк із сотр. (1987) вивчали протекторні властивості екстракту прополісу при поразці печінки римфамицином і изониазидом і встановили, що введення прополісу нормалізує ферментативну активність клітин печінки, рівень активності лужної фосфатази. Швидкість секреції жовчі зросла на 16%. Кількість жовчних ферментів поменшалася на 40%. Відзначається краща схоронність ци- топлазматических структур.

ЮА.Филипов із сотр. (1988) показали, що пилок застосовувався при наслідках хвороби Боткіна по 2 чайних ложки ранком і ввечері. Через 2 тижні розміри печінки й кількість ферментів приходили в норму.

А.А.Нікулін із сотр. (199 1) запропонували апикомплекс (мед 0,25 г/кг., апілак 1 мг/кг., карсил 40 мг/кг., пилок 50 мг/кг.) протягом 20 днів для лікування токсичного гепатиту. Пилок, на їхню думку, є мембраностабілізатором, антиоксидантом, нормалізує всі види обміну (білковий, жировий, вуглеводний, мінеральний), активізує микросомальное окиснення в печінці.

Т.Олариу із сотр. (1987), Е.Кристя (1976); Мяломицяну (1976), М.І.Крикштепайтис із сотр. (1986), АИ.Бутжанов із сотр. (1988), Л.А.Порохняк, В.Ф.Тушинский (1985, 1991), Б.А.Рогожин із сотр. (1991), Л.А.Порохняк (1991) запропонували різні методики лікування пилком хворих з гепатитами. Зменшується зміст глікогену, нормалізується желчеобразование.

А.А.Нікулін із сотр. (1991) показали, що пилок є мембраностабілізатором, антиоксидантом, нормалізує всі види обміну, прискорює процес биотрансформации й детоксикации.

За допомогою вуглеводів мед забезпечує не тільки запас глікогену в печінці, але й здійснює його барєрні функції: затримку бактерій і нейтралізацію отруйних речовин.

Н.В.Бєляєва із сотр. (1990) показали, що при лікуванні хворих з вірусним гепатитом поліпшується апетит, гемоглобін, загальний білок, рівень лейкоцитів, комплементактивние речовини крові нормалізуються в 33%. Особливо добре пилок діяв на гуморальний імунітет, будучи біостимулятором і адаптогеном.

А.Чистячи із сотр. в 1976 році запропонував для лікування гепатитів 3 0 гр. соняшникового масла й пряники з медом. При цирозі печінки він рекомендував маткове молочко й мед під час сніданку, пилок з медом 1 чайну ложку 3 рази в день.

A.

І.Балтушкявичюс із сотр. (1986) для хворих з дискинезией жовчних шляхів, хронічними гепатитами, холециститами усередину 25,0 меду + 1 чайна ложка квіткового пилку в теплій воді при підвищеній кислотності за 2 години до їжі, у холодній воді перед їжею при зниженій.

B.

М.Фролов, І.А.Пересадин (1991), пропонують пилок для лікування печіночних захворювань, фітозбір зі споришу, деревію 200 мол., 20 гр. меду, 2% маткового молочка проводити зондування при холециститі з 2% содою; при виразковій хворобі дванадцятипалої кишки з анестезією 0,25% новокаїном, фітозбір з листів кропиви, кукурудзяних рилец, деревію 20 мол. 50% меду з 2% матковим молочком.

Коліти.

Уперше при колітах пилок був використаний Ленорманом і Шовеном в 1 954 році з гарним результатом.

Л.Яломицяну (1978) лікував хронічні коліти пилком. С.Николов із сотр. (1972) установили, що водно-спиртовий розчин прополісу 1:2000-1:10000 підсилює скорочення кишечнику (дії прополісу на М-Холиновие структури). Прополіс призначався по 40 капель 3 рази в день за годину до їжі на воді або молоці паралельно дієті. Болі зникали на 19-20 день, купировался запор.

C.

Є.Палмбаха (1985) установив, що тривале вживання прополісу не веде до дисбактеріозу.

П.Найчев із сотр. (197 3) показали позитивний вплив меду на функцію тонкого кишечнику.

Панкреатити.

Ю.А.Філіппов із сотр. запропонували в 1988 році водяний розчин прополісу при післяопераційних панкреатитах. Прополіс і фітопрепарати нормалізували секретну й моторну функції билиарно-пан- креатической системи, має протизапальну дію, можна компенсувати недолік ферментів підшлункової залози за рахунок заспокійливого, спазмалитического, болезаспокійливого й проти- вомикробного дії прополісу.

A.

І.Тихонов із сотр. (1991) запропонували пилок для лікування хронічних уроджених ензимопатий.

М.Й.Крикштопайтис із сотр. (1987) лікували хворих з порушеннями травлення сумішшю пилку з медом.

В 1915 році А.Я.Давидов (Москва) використанням бджолиної отрути знижував цукор у крові у хворих цукровим діабетом, однак, в останні роки інтерес до лікування цього захворювання знизився.

В 1924 році Г.П.Григорєв лікував медом гастрит з підвищеною кислотністю. Однієї з перших робіт була стаття Н.К.Мюллера й З.Д.Архиповій у журналі «Лікарська справа» в 194 8 році про застосування меду при виразковій хворобі.

При виразковій хворобі шлунка (А.Г.Горбатенко, 197 2; Макаров, 197 2; Ф.К.Файкс, 1978) було встановлено, що прополіс виявляє болезаспокійлива дія, стимулює трофічні процеси, діє противовоспалительно, знижує кислотність шлункового соку. Прополіс призначався по 40-60 капель 20-30% спиртового розчину в чашці молока 3 рази в день за півгодини до їжі протягом 3-4 тижнів. Можна застосовувати 10% прополисовое масло. Через 3-4 дня стан хворих поліпшувався. Потім рентгенологічне дослідження показало зникнення їжі на слизовій шлунка. Фадим застосовував значно менші дози прополісу (5% настойка по 5 капель) у комбінації зі звичайними методами лікування. Він уважався, що збільшення дози прополісу може підсилити болю. Оперативне лікування було проведено тільки 5% хворих, що одержували прополіс, а в контрольній групі ( без цього препарату) — 17%.

С.Николов і сотр. (197 8) лікували 30% водно-спиртовим розчином прополісу 45 хворих із хронічними колітами. Зникли запори й болі.

Т.В.Виноградова й Г.П.Зайцев (1962), Пейчев і Терова (1964) установили, що мед нормалізує перистальтику кишечнику й евакуацію його вмісту, вони рекомендували диференційоване приймання меду при різній кислотності шлункового соку. Ці ж автори застосовували мед у якості диетического й стимулюючого засобу при захворюваннях печінки. Ефективним є так званий «чайний гриб», приготовлений на меді, який прекрасно нормалізував дисбактеріоз і багато т.зв. «функціональні» захворювання цієї системи.

B.

А.Перцуленко (1961), узагальнивши свої спостереження, указав, що бджолина отрута, показана при захворюваннях шлунково-кишкового тракту.

Ю.А.Філіппов із сотр. запропонував уводити мед у дванадцятипалу кишку за допомогою балона, а Є.Є.Приедитис, Я.Я.Велде, І.Л.Янсоне пользовали хворих після операції на шлунку пилком.

Б.А.Охотский (1985) приділив великої увагу наявність мікроелементів у різних продуктах бджільництва. Їм установлене, що в бджолиній отруті втримуються мікродози заліза, йоду, калію, кальцію, магнію, марганцю, міді, сірки, хлору, цинку; у прополісі — алюміній, ванадій, залізо, кальцій, кремній, марганець, стронцій; у меді — алюміній, бор, залізо, йод, свинець, сірка, титан, фосфор, хлор, хром, цинк; у перзі — кобальт, кремній, барій, ванадій, вольфрам, залізо, золото, іридій, кальцій, кадмій, магній, мідь, мишяк, олово, палладій, фосфор, хром, цинк. Слід мати через, що нікель дуже важливий при захворюваннях підшлункової залози, цинк при патології гіпофіза, входить до складу дихальних ферментів, йод входить у щитовидну залозу, кадмій і молібден стимулює бруньки. Додаванням в організм міді, йоду й кобальту (В-12) підсилюється фагоцитарна активність, иммуногенез. При ендоартериитах і шкірних захворюваннях корисне зменшення міді.

При захворюваннях печінки мед застосовували Н.П.Йориш (1954), А.Л.Мясників і А.С.Логінів (1963). Дуже ефективний коктейль, що містить мед, лимонний сік і маслинове масло. Стамболиу з Румунії захворювання печінки лікував тим, що за сніданком хворі одержували 50 гр. меду й 1 гр. маткового молочка, за обідом і вечерею по 3 0 гр. меду

чайну ложку пилку. Б.А.Охотский активно використовував мед у дієті санаторних хворих, з успіхом пролечив захворювання шлунково-кишкового тракту.

Ю.Афилиппов, АИ.Черкасова, І.Адудов (1988) добилися позитивного результату, використавши квітковий пилок у комбінації з екстрактом пяти трав у хворих із хронічним гепатитом.

Нами було проведене дослідження впливу валеріанового екс- прісного меду на експериментальну виразкову хворобу шлунка на кафедрі нормальної фізіології Ярославського медінституту (зав. кафедрою проф. М.Г.Заикина). Виявилося, що введення розчину валеріанового меду в 2-3 рази швидше загоює виразку шлунка, чому звичайний мед. Ст.Шкендеров і Ц.Іванов рішуче заперечують проти експресного меду, уважаючись, що краще змішувати настій лікарських трави або медикаменти з медом. Лікувальний ефект застосування експресних медов у нашої практиці показав безсумнівну ефективність цих речовин для хворих.

При соматичних болях застосовувалися компреси з медом препарати, що включають у себе, що діють на гладку мускулатуру типу але-шпа, беладонни при жовчних кольках, болях, повязаних з переїданням. Компрес містився на область печінки або шлунка, терапевтичний ефект наступав через 20-30 хвилин.

А.А.Нікулін і Е.Н.Якушева (1988) установили, що мед має антипротозойним, антиалергічною дією, що підсилюють серцево-судинну, шлунково-кишкову й легеневу системи. Очевидно, що мед, всмоктуючись, захоплював за собою й лікарська речовина. Методика подібного компресу дуже проста. Розчин медикаменту змішувався зі свіжим медом (1 чайна ложка) і розмазувався по попередньо обробленою гарячою водою шкірі в області печінки й шлунка, потім ця область покривалася марль, ватою, знову марль. Ця частина компресу фіксувалася лейкопластиром.