Бджолина отрута.

Бджолина отрута.

Бджолина отрута біологічно активна речовина, вироблювана великий отрутною залозою робочих бджіл, розташованої в нижньому сегменті черевця й соедененной з жалом. Жало (Б.Н.Орлов і Д.Б.Ге- лашвили 1985) має складна будова, за допомогою якого воно поступово з помощбю полозка входить у шкіру, але назад його бджола подібно осі витягтися не може, тому жало відривається з нижнім сегментом черевця. При цьому виділяються специфічні пахучі речовини, які залучають інших бджіл, єдиним ладом нападаючих на виявленого ворога. Жало є тільки в робочих бджіл і матки, у якої служить для откладки яєць і вбивства суперниці. Отрута виробляється у великій отрутній залозі, він має кислу реакцію. Жало рухається по органу, який називається полозком, у підстави яких перебуває мала отрутна залоза з лужним секретом. На думку Н.М.Артемова (1941) бджолина отрута филогенетически придбав коштовні фармакологічні властивості. Отрута виганяє небажаних гостей, але не убивет їх. Виділення отрути однієї бджолою збуджує інших бджіл і спонукує їх до дії захисту.
Отрута призначена для захисту бджолиної родини від ворогів, у тому числі бджіл з іншого вулика, що крадуть мед і прополіс. Бджола направляє своє жало на проекцію в шкірі життєво важливих органів, що випромінюють биоволни (особа, шия, верхня частина тулуба). П.Н.Йориш писав в 19 7 6 г., що «бджолина отрута — цілюща отрута, що він пройшов через вогонь експериментів і застосовується при лікуванні деяких захворювань». Роль отрути вигнати, але не вбити, інакше з вулика важко буде вилучити ворога. За нашими спостереженнями, в один з вуликів забралася миша, бджоли її зажалили до смерті, витягтися, природно, не змогли й замурували прополісом — мумія миші була виявлена при зміні рамок.
Здавна відбувався контакт між людиною й бджолою. Слід нагадати, що біологічний рід бджіл нараховує близько 50 млн. років, тоді як за останнім даними родини Лики тривалість людського роду не перевищує 5 млн. років. За 50 млн. років у Землі кілька раз мінялися магнітні полюси, проходила через різні хмари космічного пилу, спалахували «нові» зірки — усі ці космічні фактори змушували бджіл міняти спрямованість дії основного захисного засобу — отрути, що може пояснити наявність в отруті пептидів різної дії й т..буд..
На думку професора Н.М.Артемова (1941) при контакті людини із бджолиною отрутою в боротьбі за мед поступово в організмі людини зявилася перебудова гормональних і иммуннних властивостей у відповідь на введення отрути по типу поступової імунізації.
Використання отрути в лікувальній практиці почалося в прадавніх державах Межиріччя, Індії, Китаю, Єгипту, Греції. Більшу роль у сучасному звучанні лікування пчелинним отрутою зіграли Ф.Терч (Авс- тровенгрия) і М.І.Лукомский (Росія). У СРСР багато займалися бджолиною отрутою Н.П.Йориш, який увів термін «апитоксинотерапия», організував розділ у журналі «Бджільництво» «Бджоли — медицині» і брав участь у розробці інструкції Міністерства Охорони здоровя СРСР 1959 р. Ллангстрот, винахідник американського рамкового вулика, писсал у своїй книзі (1881 г.) «Жало бджоли, якого багато так бояться, необхідно їй для самозахисту. Не бедь цього жала, спокуса, що представляється медом для людини погубив би бджолу.».
Б.Н.Орлов (1990) уважає, що використання бджолиної отрути й інших продуктів бджільництва має наступні переваги: відносно дешевина й доступність, простота в організації пасік, можливість змісту пасік у теплицях, нешкідливість і застосування продуктів бджільництва без додаткової обробки, універсальність дії й комплексність, швидкість дії без побічних ефектів, застосування для харчування, можливість тривалого зберігання у звичайних умовах, радіопротекторна дія, ліки для здоровіших.