цвіт акації лікувальні властивості

ПИЛОК І ПЕРГА

ПИЛОК І ПЕРГА

Пилок квіткових рослин, або цветень, як її називають, утворюється в пильовиках квітів і складається з безлічі пильцевих зерен. Кожне пильцевое зерно має подвійну оболонку із клітковини й містить усередині живу протоплазму із двома ядрами. Одне з них є чоловічим половим ядром і служить для запліднення жіночої полової клітки; друге ядро — нестатеве, вегетативне. При дозріванні пильовики розкриваються й пилок з них переноситься на рильця маточок квіток; цей перенос відбувається комахами або вітром. Потрапляючи на рильце маточки, кожне пильцевое зерно проростає, утворює довгу тонку пильцевую трубочку, яка проникає по маточці в завязь квітки до полових кліток, що перебувають у ній жіночим. По зростаючої пильцевой трубочці плазма й полове ядро пилку проходять до однієї з жіночих полових кліток і запліднюють її, даючи початок розвитку зародка майбутнього насіння!.
У кожного виду рослин пильцевие зерна мають певні постійні розміри, форму, фарбування й малюнок поверхні. Завдяки цьому, розглядаючи під мікроскопом пильцевие зерна, узяті з тіла бджоли або з меду, можна визначити, які квіти відвідувала бджола або з яких рослин зібраний нектар.
Розміри пильцевих зерен різних рослин сильно коливаються: у більшості видів вони досягають тільки 0,015—0,050 мм у діаметрі й лише в деяких — до 0,15— 0,20 мм (наприклад, у гарбузових).
За формою пильцевие зерна бувають: кулясті (наприклад, у квасолі, кукурудзи, жовтої люцерни, білої конюшини), овальні (у моркви й гречки), трикутні (у липи, малини, рапсу, кабачків), багатогранні (у кульбаби, красолі) і т.д. У більшості энтомофильних рослин зовнішня оболонка пильцевих зерен покрита різноманітними
виростами у вигляді шипів (соняшник, маргаритка, мальва), горбків (огірок, малина), гребінців і т.п., тоді як в анемофильних вона має гладку поверхню (кукурудза, модрина). Завдяки виростам оболонки зерна пилки легко зачіпаються за волоски, що покривають тіло бджоли, і добре втримуються на них. Цьому сприяє також липка масляниста рідина, виділювана поверхнею пильцевих зерен. Фарбування оболонки пильцевих зерен також буває дуже різноманітна: від дуже світлої, майже білої, до темно-фіолетової й темно-бурої.
Для збирання пилку із квіток бджоли користуються своїми ротовими органами, ніжками й волосками, що покривають їхнє тіло. Верхніми щелепами бджоли розгризають і вискребивают пильовики, звільняють, що перебуває в них пилок і згрібають її нижніми щелепами й хоботком; при цьому вони змочують пилок нектаром, зібраним на тому ж квітці, або медом зі свого зобика. Пилок воложиться настільки, що при переносі її в кошички задніх ніжок волоски груди й щіточки ніжок також воложаться й тому легко змітають пилок з тіла бджоли. Операція переносу пилку з ротових частин на середні ніжки й далі в кошички задніх ніг виконується дуже швидкими й точними рухами. У той же час усі волоски тіла бджоли, рє вусики, ніжки " і т.д. покриваються пилком, що розсипається. Щіточками ніжок бджола згрібає її й переносить у кошички задніх ніжок, де пилок збирається в грудочку, називаний обніжжям. Залежно від кольору пильцевих зерен обніжжя буває по-різному пофарбована. Тому по кольору обніж, принесених бджолами, можна пізнавати, з яких рослин зібраний пилок: біла — з малини, жовтувата — з яблуні, золотаво-жовта — із соняшника й жовтого буркуну, червоно-жовта — із груші, темно-червона — з абрикоса й каштана, коричнева — з білої й шведської конюшини, жовто-зелена- з дуба й клена, ясно-зелена — з липи, фіолетова — з фацелії і т.д.
За один раз бджола приносить у двох своїх обніжжях багато тисяч пильцевих зерен, загальна вага яких досягає 20 мг. Про масштаби роботи бджіл по збиранню пилку можна судити за наступними показниками: одна квітуча голівка білої конюшини містить близько 150 тис. пильцевих зерен, а два обніжжя, зібрані бджолою із цих голівок, близько 350 тис. зерен.
Хімічний склад пилку різних рослин (%) приводиться (по Тодду й Бретеринку, 1942) у таблиці 18.
У золі пилку перебувають: кремній, сірка, мідь, кобальт, натрій, залізо, алюміній, кальцій, магній, марганець, фосфор, барій, срібло, цинк, молібден, хром, стронцій і ін
Description: C:Users
dubykAppDataLocalTempFineReader10mediaimage21.png
Рис. 35. Пильцевие зерна різних рослин:
I — кабачка; 2 — рододендрона; 3 — маргаритки; 4 — кульбаби; 5 — мальви; 6 — сосни; 7 — лілії; 8 — красолі.
Таблиця 18
Вид рослин
Вода
Білок
Жир
Цукор і.
крохмаль
Зола
Клітковина та ін.
Сосна .........................................................
11,25
13,45
1,80
13,92
2,35
57,23
Рогоз..........................................................
6,43
18,83
1,28
31,93
3,82
37,71
Кукурудза ................................................
5,53
20,32
3,67
36,59
2,55
31,34
Волоський горіх .....................................
3,91
23,15
17,55
13,72
3,07
39,60
Верба ........................................................
12,30
22,33
4,15
33,18
2,61
26,43
Дуб ............................................................
11,49
19,13
6,56
37,25
1,98
23,59
Конюшина.................................................
11,56
23,71
3,40
26,89
3,14
31,30
Волошка ...................................................
16,23
21,19
6,56
24,88
1,80
29,30
Гірчиця чорна ..........................................
13,22
21,74
8,58
25,83
2,54
28,00
Сурепка ....................................................
9,99
25,29
9,61
24,69
2,79
27,63
9,79
28,66
3,15
28,29
7,62
27,49
11,10
26,90
2,85
30,37
3,04
25,74
•содержание білка в пилку від 7-11% (у сосни) до 35% (У пальми); жиру - від 1% (у берези) до 14,4% (у кульбаби) і 17,5% (у волоського горіха).
Суміш пилку, зібраної бджолами, містить близько 18- 22% білків, вітаміни В, З, небагато вітамінів D, Е.
Кращий замінник суміші пилку складається з 3 частин соєвого борошна, 1 частини сухих пивних дріжджів, 1 частини сухого знежиреного молока, 10% казеїну й 10% сухого яєчного жовтка.
Перераховані складові частини пилку залежать від виду рослин. Наприклад, пилок липи має такий склад: 16% води, сирого протеїну —18,9; вуглеводів —17,78; жирів 1,16; золи 3,7%. Глюкоза, фруктоза, ксилоза, арабиноза становлять 97% від усіх Цукрів. Азотисті речовини пилку складаються з різних білків (пептони й глобуліни) і численних амінокислот.
Пилок у великій кількості містить вітаміни: тіамін (Bi)—9,2 мкг на 1 г пилки, рибофлавін (В
2
) — 18,5 мгк, пиридоксин (Вб)—5 мкг, нікотинова кислота — 200 мкг, пантотеновая кислота — 30—50 мкг, фолиевая кислота— 3,4—6,8 мкг. Вітамін До отсутствует, аскорбінової кислоти (З)-70-150 мкг; знайдені також провітамін А (каротин) і вітамін Р (рутин).
У пилку каштана, верби, яблуні, дзвіночка знайдене багато біотину, а в пилку кукурудзи — инозитола. У пилку присутні також ферменти инвертаза, сахароза й каталаза й органічні кислоти — яблучна, виннокаменная, молочна.
Отже, пилок є живильним і вітамінним резервом для бджіл. Склад пилку різноманітний: протеїни у вигляді вільних амінокислот, липоиди — розчинна фракція в органічних розчинниках, важлива для змісту жиророзчинних ферментів, глюциди, багаті цукрами. Пилок багатий різноманітними вітамінами, по змісту їх перевершує дріжджі, але кількість їх різне залежно від виду рослин. Так, в 1961 р. даний вітамінний склад пилку (на грам сухої речовини пилку в gammas): вітамін В — 5,6—10,8; вітамін Е (рибофлавін) —6,3—19,2; РР (нікотинова кислота) 87,9—210; В
3
(пиридоксин)—9, пантотеновая кислота—16—51; біотин —0,2; фолиевая кислота- 3,4-6,8; вітамін З-С-152-640. Инозитола в пилку 1 %, вітаміну Е — 0,3 млг на 1 г, вітаміну D —0,2-0,6 м. е., провітаміни А — у пігменті пилку.
Є энзимо-каталаза, амілаза, сахароза, аденозин,
;
трифосфатаза. Є мікроелементи: калій, срібло, кальцій, хлор, залізо, кремній, фосфор, сірка, мідь.
Пилок, принесену у вулик у вигляді обніж, бджоли складають у гнізда сотов і ущільнюють її, утрамбовуючи своїми голівками; кожне гніздо заповнюють не більш, ніж на
2
/з її глибини, а зверху заливають пилок шаром меду. Складена в такий спосіб пилок називається пергою, або «хлебиной» (англійські, французькі й німецькі бджолярі називають її «бджолиний хліб»).
Протягом весни й літа в природі поступово відбувається зміна цвітіння різних рослин; відповідно до цього й бджоли приносять у вулик і складають у гнізда пилок різних рослин, яка, будучи по-різному пофарбованої, лягає в гніздах різнобарвними шарами. Аналізуючи під мікроскопом склад цих шарів з пильцевих зерен різних рослин, можна встановити, які рослини цвіли одночасно в даній місцевості, а також побачити й послідовну зміну цвітіння.
Під впливом ферментів бджолиної слини, меду й самих пильцевих зерен, а також завдяки діяльності бактерій, що потрапили в гнізда, у перзі поступово відбуваються зміни її складених речовин — білків, вуглеводів, жирів і т.д. Внаслідок цього перга, що зберігався протягом декількох тижнів у вулику, значно відрізняється по хімічному складу й живильним властивостям від свіжого пилку; кількість білкових речовин і жирів у ній зменшується, а кількість молочної кислоти зростає; збільшується також кількість Цукрів, що залежить від додатка до пилку меду.
Зразковий процентний склад березового пилку й перги приводиться в таблиці 19.
Таблиця 19
Білки
Жири
Цукру
Зола
Молочна кислота
Акт. ■ кислотність
Пилок
24,06
3,33
18,5
2,55
0,56
6,3
Перга
20,3— —21,7
0,67— —1,58
24,4— —34,8
2,4-2,6
3,06—3,20
4,3
Перга відрізняється від пилку підвищеним вмістом цукру й більшим змістом молочної кислоти.
Зміни, що відбуваються в перзі, представляють природній процес, схожий на силосування рослинних кормів. Велика кількість тут молочної кислоти, що утворюється, а також високий зміст цукру перешкоджають розвитку цвілевих грибків і гнильних бактерій, внаслідок чого перга може зберігатися довгий час у вулику й поза ним у сухому прохолодному приміщенні.
Про строки зберігання пилку існують різноманітні думки. Так, Гайдак указує, що пилок можна зберігати не менш 17 років, а Хюгель відзначає, що пилок через рік зберігання втратила 75% живильної значимості, а після двох років зберігання була пошуку.
Досвід показав, що при годівлі бджіл восьмиденного віку в нуклеусах пилком різних строків зберігання глоткові й щелепні залози недорозбудовувалися, установлена також залежність між вітамінами пилку й строками життя. Тут же виявилося, що пилок, що зберігався рік, втрачає 75% своєї живильної цінності, пилок же дворічної давнини стає пошуку.
Пилок і перга білки, що містять, жири, ферменти, вітаміни й солі, є єдиним джерелом білкового, жирового, вітамінного й мінерального харчування бджолиних родин. Професор Воля вказує на порівняльну кількість вітамінів групи В у меді й пилку (на 100 г у мг): вітаміну Bi у меді — 0,044, у пилку — 0,6, вітаміну В
2
відповідно 0,026—1,7, вітаміну РР — 0,11— 10,0, вітаміну Вв — 0,01—0,9, пантотеновой кислоти — 0,055—3,0, біотину — 0,066-25,0.
Головними споживачами пилку й перги в родинах є молоді бджоли-годувальниці; вони поїдають пилок і пергу й за рахунок їх білкових речовин, жирів і вітамінів виробляють у своїх глоткових залозах молочко, яким годують молодих личинок і матку. Личинки старшого віку ( від 2,5 до 5,5 дня) харчуються сумішшю меду й перги, що доставляється їм бджолами-годувальницями. Підраховане, що на виховання однієї робочої бджоли родина витрачає близько 90-120 мг перги, а на всі життєві потреби сильної родини протягом року витрачається близько 20-30 кг пилку й перги. Відповідно до потреб своєї родини бджоли всього інтенсивніше збирають пилок навесні й на початку літа, коли в родині виховується найбільша кількість розплоду, що бідує в білкових речовинах, жирах і вітамінах.
Збір і зберігання пилку й перги.
Бджолярі давно навчилися створювати запаси пилку й перги з метою використання їх для годівлі бджолиних родин у період, коли в природі немає квітучих пилконосів або вони недоступні. Ці ж запаси створюються й використовуються іноді для лікувальних цілей і дієтичного харчування.
Збір пилку здійснюється двома способами: ручним і за допомогою простого приладу, називаного пильцеуловителем. У пору максимального цвітіння великих растенийпильценосов— ліщини, вільхи, осики, тополі й ін., зрізують із їхніх галузей чоловічі суцвіття, що дозрівають (сережки), підсушують у теплому приміщенні, а потім кладуть у дрібне сито й, струшуючи, просівають пилок на аркуші паперу. У тиху погоду можна прямо стряхивать пилок з дерев на підстелені під ними простирадла.
Збір пилку за допомогою пильцеуловителя значно спрощує роботу. Пильцеуловитель- це ящик, що підставляється або підвішується до передньої стінки вулика проти льотка. Передньої й задньої стінок цей ящик не має; через два отвори в бічній стінці в нього вдвигаются: рамка з натягнутої на ній подвійною металевою сіткою, а нижче рамки — шухлядка, у яку попадає принесена бджолами пилок. Пильцеуловитель прикріплюється до передньої стінки вулика так, що бджоли можуть увійти у вулик тільки через рамку з подвійною сіткою; вони зачіпають сітки своїми обніжжями й втрачають їх. Найбільше підходить для цього сітка з вічко-мі величиною 4,5 X 4,5 мм і відстанню між її двома шарами в 4,5-5 мм. Упалі обніжжя провалюються крізь горизонтальні ґрати й попадають у ящик для пилку. Щоб бджоли, що виходять із вулика, не зустрічалися із вхідними через сітку пильцеуловителя, бічні стінки й потовк пильцеуловителя зроблені так, що вони не доходять до стінки вулика на 1 див; через ці отвори бджоли можуть виходити з вулика нагору й у сторони.
Щоб привчити бджіл входити у вулик через пильцеуловитель, його на кілька днів підвішують до вулика, не вставляючи рамки з подвійною сіткою, а коли бджоли звикнуть ходити через нього, ставлять на місце й рамку із сіткою. При проході через сітку пильцеуловителя бджоли, що несуть маленькі обніжжя, не втрачають їх; крім того, деякі бджоли швидко пристосовуються проходити у вулик через проходи у верхнього й бічних країв пильцеуловителя. Завдяки цьому бджоли вносять у вулик частина принесеного пилку. Практика показала, що застосування пильцеуловителя спонукує бджіл більш енергійно збирати пилок. Тому, хоча в пильцеуловитель і попадає близько 60-80% пилку, у вулик бджоли приносять достатня кількість її для вигодовування розплоду й інших потреб родини. Сильні бджолині родини при наявності великої кількості квітучих пилконосів щодня приносять у пильцеуловитель до 150 г пилку.
Цікава постановка цієї справи у Франції. Збір пилку там особливо великий: в 1954 р.- 891 кг, в 1955 — 4589, в 1956 — 5000 кг, причому збором були охоплені всі області, за винятком північних і східних.
У Франції складена карта пилконосів. Робилося це в такий спосіб. Зібрану пильцеуловителем пилок випробовували двома способами: біологічним — установлювали її біологічну цінність, і ботанічним — визначали по зовнішньому вигляду. Для аналізу 1 г пилку змішували з дистильованою водою. Крапля такої суспензії наносилася на предметне скло, висушувалася, промивалася 95-градусним спиртом і сірчистим ефіром, а потім наносилася в гліцерин і містилася під покривне скло. При дослідженні препарату встановлювалися зони поширення пилку різних пилконосів. Найбільш значними пилконосами виявилися рапс, сурепка,гірчиця й деякі розановие, причому неопрацьований ґрунт був найбільш багатий пильценосними рослинами, потім ішли рослини з оброблених ґрунтів, лісу й трави; трави й чагарники були бідні пилконосами.
Питання про зберігання пилку, зібраної вручну або пильцеуловителем, був поставлений ученими-фахівцями лише недавно, у звязку з дослідженнями якості пилку, що зберігався більш-менш тривалий час. Виявилося, що при тривалому зберіганні вона значно знижує свої живильні властивості головним чином за рахунок зміни її білкових речовин і вітамінів.
При зберіганні пилку змінюються і її біологічні властивості: зібрана ручним способом пилок фруктових дерев зберігає запліднюючу здатність при звичайній температурі тільки органиченное час — кілька днів, а взята з пильцеуловителя втрачає активність на 62% уже через 5 годин. Краще зберігається пилок при
Description: C:Users
dubykAppDataLocalTempFineReader10mediaimage22.png
Рис. 36. Пильцеуловитель. А — загальний вид попереду; Б — поперечний розріз, що показує положення пильцеуловнтеля на передній стінці вулика:
— передня стінка вулика; 2 — дно вулика; 3 — льоток; 4 — пильцеуловитель; 5 — ящик для пилку; л — рамка з подвійною сіткою; 7 — потовк у пильцеуловителе; 8 — дах; 9 — горизонтальна сітка; 10 — прилітна дошка; // і 12 — верхній прохід для бджіл, що вилітають.
низькій температурі, наприклад, пилок томатів при 0° не втрачає активності протягом 6 місяців, законсервована холодом пилок кукурудзи протягом року зберігає свої вітаміни, тоді як за тих самих умов у пилку вільхи вітаміни Вь В
2
і пантотеновая кислота руйнуються.
З метою збереження живильних властивостей пилку професор Воля пропонує спосіб консервування її на зразок того, як бджоли консервують у вулику пергу: 150 г меду й 0,25 л кипяченої води змішують, небагато підігріваючи (не вище 40°), до розчинення меду, а потім додають 1 кг сухого пилку й перемішують до одержання однорідної маси. Отриману суміш укладають у чисту скляну банку й придавлюють зверху чистою деревяною дощечкою з вантажем. Банку ставлять на 4—6 днів у тепле місце (35— 40°), а потім видаляють вантаж і дощечку, закривають щільною кришкою й заливають її сумішшю воску з парафіном (1:3). Закриті банки зберігають у прохолодному сухому приміщенні. Завдяки ферментам і молочнокислим бактеріям оброблена в такий спосіб пилок стає схожою на пергу й довгий час може зберігатися без змін. Бджолам її скармливают, розбавляючи теплою кипяченою водою в 2 -зраза в годівницях або намазуючи на порожній стільник.