У якості кератолитического засобу використовувалася ацетилсаліцилова кислота. Під лейкопластир наносили мазь на 3-7 днів однократно 108 хворим, дворазово 127 хворим і багаторазово ( до 4-6 раз) 65 хворим. У всіх випадках 50% прополисно-саліцилова мазь була ефективною.

50 хворих з веррукозними й инфильтративно-гумидними клінічними проявами туберкульозу шкіри лікувалися 50% прополисной маззю й спиртовою настойкою прополісу. Мазь також поміщали під лейкопластир. При потребі попереднього руйнування ороговілого шару шкіри спочатку застосовували 50% прополисно-саліцилову мазь.

У результаті лікування в 38 людей настало клінічне видужання, в 6 - значне поліпшення й в інших 6 - поліпшення.

30% прополисную мазь і спиртову настойку прополісу застосовували шляхом щоденних утирань у шкіру голови при лікуванні гнездного й загального випадання волось. Одночасно рекомендува_ гімнастик режим, що общеукрепляющий, влажние обтирания Такий курс лікування був проведено 500 хворим.

Позитивні результати відзначені в 82% випадків. Перші ознаки росту волосся на вогнищах облисіння зявилися через 2-3 небуд. після початку лікування, іноді через 1 - 3 і навіть 5-6 мес.

В.Ф.Оркин і С.І.Довжанский (1980) користувалися 20% прополисной маззю для лікування глибокої піодермії (фурункули, фолликулити, гідроаденіти) і спиртовою настойкою прополісу для лікування волчанки.

При піодермії загоєння наступало протягом 9-12 днів. Уражені волчанкой місця шкіри ставали гладкими, припинялося шелушение, швидко зникав висип, а на 20-й день утворювався тонкий шрам.

Л.Н.Данилов (1975) використовував прополісі лікуванні екземи, нейродерміту, трофічних виразок і інших хвороб шкіри. Прополисная мазь наносилася під повязку на вогнище поразки. Позитивний ефект відзначено в 90,1 % спостережень.

Нами накопичений великий досвід лікування псоріазу (лускатого лишаю) методом пчелоужаления. Ми дійшли висновку, що найбільш ефективна апітерапія, коли вона передує загостренню захворювання. Хворі знають ці періоди. На уражені ділянки шкіри рекомендуємо накладати 5% мазь апілаку. Максимальна кількість пчелоужалений на одну процедуру не повинне перевищувати 12. Тривалість лікування індивідуальна, але звичайно один курс триває 3-4 тижня.

Корсун В.Ф. і ін. (1988) використовували в лікуванні псоріазу апифор у якості допоміжного засобу при комплексній терапії. При электрофорезе апифора активні електроди розташовувалися так, щоб впливати на симпатичні й парасимпатические нервові ганглії. З 102 хворих в 73 був отриманий позитивний результат. Главинская Т.А. і ін. (1990) застосовували апілак у комплексній терапії хворих червоної волчанкой. Показником ефективності лікування й підставою для прогнозу плину червоної волчанки були результати реакції звязування комплементу на холоді за принципом внутрішнього серологічного аналізу (ВСА). Під спостереженням перебувало 65 хворих. Залежно від форми червоної волчанки позитивний результат досягав від 67,5% до 72,7%.

свята святих.

Багаторічні спостереження провела група румунських лікарів - Н.Н.Михэйлеску, Е.Палош, К.Горгос і Т.Волчинский - над хворими із захворюваннями щитовидної залози, у лікуванні яких був застосований прополіс.

Населення 2/3 території Румунії в тієї або ииой ступені піддається захворюванню ендемічним зобом. Тільки лише в Бухаресті, що перебуває в параэндемической області, ендемічний зоб становить 10% усієї захворюваності столичного населення.

В університетській поліклініці Титан^-Бухарест, у її эндокринологическом відділенні вчені провели спостереження 138 хворих, у яких був виявлений ендемічний эутиреоид- ний зоб. Хворі були розділені на 3 приблизно однакові групи. Однієї групі давали таблетизированний прополіс, другий - прополіс і загальноприйняті медикаменти для відновлення дефіциту йоду й третій групі давали тільки йод- препарати, що відновлюють.

Дослідники дійшли висновку, що прополіс виявився найбільш ефективним при додаванні його в схему класичного методу лікування. Так, при дифузійному зобі видужання було в 100% спостережень, а при вузловому - в 50%.

Є окремі повідомлення в літературі про корисність уживання хворими цукровим діабетом бджолиного меду в невеликих кількостях.

Ще в 1915 г, російський лікар А.Я.Давидов одержав гарні результати, даючи хворим цукровим діабетом мед.

Незважаючи на сказане, не можна мед уважати самостійним лікувальним засобом. Мед займає відповідне місце в дієті хворих діабетом, і, крім того, багатство його хімічного складу, а також здатність підвищувати опірність організму різним інфекціям роблять його, безумовно, незамінним продуктом, використовуваним при лікуванні цукрового діабету.

Поруч дослідників було показано, що бджолина отрута здатна відновлювати баланс імунітету й тривалий час підтримувати імунологічний статус на високому рівні. Виходячи із цього, ендокринологом Френкель Е.Я., заслуженим лікарем РСФСР, було запропоноване лікування аутоиммунного ти- реоидита - зоба Хашимото - методом пчелоужаления. Клінічні й лабораторні обстеження хворих проводилися нами разом з ендокринологом у самому широкому діапазоні, включаючи визначення гормонів щитовидної залози й титру в крові антитіл. Причому лабораторні дослідження проводилися й у процесі лікування. На весь період лікування хворим було рекомендовано вживати мед. Аутоиммунний тире- оидит належить до хронічних захворювань, коли в більшості випадків необхідно прибігати до протизапальної терапії й гормонотерапії. Звичайно рекомендують преднізолон або інші стероїди, що нерідко зустрічає опір хворих, а деяким преднізолон протипоказаний. Ми ж використовували тільки бджолину отруту й мед.

Результати лікування перевершили наші очікування. В однієї з перших пацієнток до кінця другого тижня апітерапії титр у крові антитіл знизився з 12600 до 860. На Міжнародній конференції по альтернативній медицині (Братислава, 1990) це наше повідомлення було зустрінуто з більшим інтересом.