Пропосол - препарат в аерозольному впакуванні, містить прополіс, гліцерин, етиловий спирт і фреон для розпилення суміші.

Пропосол дуже ароматний, являє собою рідина тем але-жовтого кольору. Препарат у балоні стерильний, дуже стійкий. Приготн для обробки ран, .плину поразок слизуватої оболонки порожнини рота. Поряд з дезінфікуючими властивостями виявляє гарна дія, що дезодорує. Оскільки балон пропосола містить фреон, слід зберігати його при температурі повітря не вище 30°С и вологості не більш 70 %, не ближче 2 м від обігрівальних приладів. Розбирати балон категорично заборонене. Випускається Бійським вітамінним заводом.

загадковий пилок.

З курсу ботаніки ми знаємо, що пилок є чоловічим елементом квітки. Кожна рослина відрізняється своїм видом пилку - по кольору, формі, розмірі. Зернятка пилку, добре помітні під мікроскопом, мають у діаметрі від 7 мікронів (наприклад, у квіток берези) до 150 мікронів (у гарбузових).

Прийнято розрізняти пилок анемофильних рослин (гр. "анемо" - вітер), тобто рослин, квітки яких пристосувалися запилювати за допомогою вітру, і пилок энтомофильних рослин (гр. энтомон - комаха; філія - дружба, любов), тобто таких рослин, квітки яких здатні до перехресного запилення за допомогою комах. Комахи, зокрема бджоли, - воістину друзі цих рослин.

Дослідженнями, проведеними в ряді країн на дуже більших територіях, показане, що в результаті бджолозапилення різко підвищується врожайність сільськогосподарських культур. Наприклад, у СРСР урожайність молодих яблунь у результаті бджолозапилення підвищується на 32-40%, а старих яблунь - на 43-52%, кавунів - на 200-500%, гречки - на 60%, соняшника - на 20-30%. В Угорщині врожайність червоної конюшини підвищується на 52%, яблуні - на 200%, у Болгарії груші - на 200-300%, або, наприклад, урожайність карликової конюшини при пчелоопиленни в Чехо-Словаччини, Італії підвищується на 1000% (!), урожайність черешні у ФРН і США при пчелоопиленни підвищується на 200-400%.

Для підвищення врожайності названих культур за допомогою бджолозапилення вулики із бджолами для узяття останніми хабар розташовуються на плантаціях цих культур. Бджоли збирають нектар із квіток, одночасно збирають і пилок рослин, якому наповнюють кошичка на 3-й парі ніжок. Попередньо бджола злегка воложить пилок секретом своєї особливої залози. При цьому пилок перетворюється в грудочки, які бджола щільно втрамбовує в кошичках своїх ніжок і доставляє її у вулик, де пилок укладається у воскові гнізда. Ті бджоли, які перебувають близько цих гнізд, голівкою щільно втрамбовують пилок, а інші бджоли верхній шар пилку заливають медом, щоб охоронити її від псування. У результаті ряду ферментів, що відбуваються за допомогою, реакцій пилок перетворюється в новий продукт для харчування бджіл. Цей новий продукт називається пергою. Однак бджолярі придумали ряд пристосувань (спеціальні сита-ссточки й т.п.) і частина пилку стали забирати в бджіл для виготовлення медичних і косметичних засобів. У цих цілях поряд з пилком стали використовувати й пергу.

Відомий дослідник Ален Кайяс (1968) установив, що в пилку втримуються від 12 до 20% води, від 7 до 30% протеїнів у вигляді альбумінів, амінокислоти, від 25 до 48% вуглеводів, вітаміни (тіамін, рибофлавін, нікотинова кислота, панто- теновая кислота, аскорбінова кислота, фолиевая кислота, би- отин, рутин і ін.).

В 1956 р. французький дослідник доктор Реми Шовэн виявив у пилку антибіотики. Причому, як зясувалося, найбільше антибіотиків виявлене в пилку кукурудзи, каштана, кульбаби.

Зміст вітамінів у пилку залежить від рослини. Пилок деяких рослин, за спостереженням А.Кайяса, не містить вітамінів (біла конюшина, слива, рапс, мак-самосійка й деякі інші рослини).

Пізніше в пилку виявили стимулятор росту.

Ален Кайяс указує на наявність у пилку незамінних для людського організму амінокислот: ізолейцину, лейцину, лізина, Метіоніну, фенилаланина, треонина, триптофану й вал і на. Так, в 30 г пилки втримується 2,2 г лейцину, що в 2 рази перевищує добову потребу людини в ньому.

В 12 г пилки втримується 2,2 г метіоніну, що задовольняє добову потребу людського організму в цій амінокислоті.

Квітка кожної рослини дає тільки йому властиву форму пилку, по якому неважко вказати приналежне їй рослина.

По виду й кількості пилку в меді можна визначити його ботанічне походження, указати регіон. Питанням вивчення складу пилку і її наявності в меді ми багато в чому зобовязано двом дослідникам - А.Маурицио й Луво. Айна Маурицио - відома швейцарська иследовательница біології бджіл і медоносних рослин. Близько 40 років вона присвятила вивченню біології бджіл, нектаровиделению й питанням дозрівання меду. Працюючи у Швейцарії в Інституті молочної справи й бактеріології ( Берн-Либефельд), доктор Ганна Маурицио розробила метод пильцевого аналізу меду, яким зараз користуються в усьому світі. Ганна Маурицио написала фундаментальну працю про мед (1974), який донині є енциклопедією меду.

Глибокі дослідження зі складу пилку провів Б.Толпай (1985) в Інституті по дослідженню меду в Бремені. Їм виявлені в пилку такі мікроелементи, як натрій, калій, кальцій, магній, фосфор, мідь, цинк, хром, марганець, кобальт, молібден та ін.

Б.Толпай, досліджуючи пилок різних рослин, дав і кількісний зміст амінокислот. Так, наприклад, в 100 г пилки він виявив аланина від 84 до 274 мг, аргініну від 156 до 636 мг, аспарагинаот 297 до 2002 мг, гліцину від 44 до 151 мг або, скажемо, лізина від 60 до 253 мг і ін.

Б.Толпай установив і кількісний зміст вітамінів у пилку: наприклад, в 100 г пилки втримується рутина від 560 до 800 мг, а никотинамида від 9,26 до 11,0 мг, аскорбінової кислоти 30 мг, пантотеновой кислоти від 1,6 до 2,05 мг і ін.

У дослідженнях останніх років у пилку виявлені такі жирні кислоти, як пальмітин, стеарин, олеин, линолевая кислота. Б.Толпай визначив і процентний вміст у пилку вуглеводів: глюкоза 11,3%, фруктоза 18,5%.

Уважається, що пилок, зібрана бджолами, будучи оброблена секретом спеціальних залоз бджоли й нектаром, втрачає властивості викликати алергійні реакції. Б.Толпай, визнаний авторитет у питаннях дослідження хімічного складу пилку, визнав за необхідне виробити міжнародний стандарт на пилок, який бджолярами, зокрема у ФРН, збирається в більших кількостях. У нас пчеловодние господарства заготовлюють сотні тонн квіткового пилку.

Б.Толпай досліджував 5 проб квіткового пилку, що збирається бджолами в різних районах Європи.

1-а проба, прислана Б.Толпаю із країн Південно-Східної Європи, являла собою суміш із 41 сорту пилку різних дерев, чагарників і трав. У цій пробі було 22% пилку листяних рослин, 21 %пилку різних сортів конюшини, 1% пилку зонтичних (сімейство двочасткових рослин, серед них були эфиромасличние, пряні н лікарські) і 56% інших рослин.

2-а партія була прислана з Іспанії. Вона складалася з 15 різних сортів пилку: 34% пилку змееголовника, 26% пилку шипшинових порід чагарнику, 3% корзинових, 2% вересу й 35% інших рослин (наприклад, майоран, дзвіночок, черемшина й ін.).

3-а проба - 29 сортів пилку з Баварії. 34% пилку вербових порід, 17% крестоцветних (сімейство двочасткових рослин із чотиричленними квітками, тут були олійні, лікарські й декоративні рослини). Зокрема, з олійних було багато рапсу, різних сортів конюшини 6% і інших (жимолость, кінський каштан, медунка й ін.) 43%.

4-а проба - це пилок, прислана з Угорщини, від 19 різних сортів рослин (52% рапсу, 18% вербових і 30% інших).

5-а проба також з Угорщини. Вона складалася з 24 сортів пилку, де 44% було пилку з конюшини, корзинових (різних болотних) - 19%, одуванчикових - 14% і інших (наприклад, білий полинь, репях) - 23%.

Отже, бактеріологічні й інші дослідження пилку виявили наявність в 3-й пробі найбільшої кількості аеробних мікроорганізмів. У меншій кількості онн були виявлені в інших пробах. В 1-й, 2-й і 3-й пробах знайдені энтеробактерии; наявність сальмонелл було недостовірним, а кишкова паличка ніде не була виявлена. Оскільки в пилку втримується понад 10% жирів, які є прекрасним розчинником для ряду пестицидів, це дало можливість виявити пестициди в ряді проб. У деяких порціях пилку були виявлені консерванти, антиоксиданти. Таким чином, Б.Толпай дійшов висновку, що ие скрізь можна збирати пилок (особливо небезпечно збирати пилок уздовж шосейних доріг, де атмосфера насичена вихлопними газами двигунів внутрішнього згоряння). Пилок повинна негайно й правильно просушуватися й, що очеиь важливо, не випливає в неї додавати консерванти, антиоксиданти й подібні речовини.

На основі пропозицій Б.Толпая Інститут по дослідженню меду (Бремен) прийняв стандарт на реалізацію квіткового пилку, який не повинна містити важких металів, пестицидів, патогенних мікробів, плесеии, дріжджів і часточок комах. При реалізації квіткового пилку слід обовязково вказувати кількість у ній води, сирих жирів, йодне число й коефіцієнт переломлення, пероксидное число, загальний азот і цукор. Необхідно визначити й биокатализатори. Вказується наявність у пилку амінокислот, вітамінів, глюкоз- ний оксидази, ферментів і ненасичених ароматичних кислот. У СРСР також діють строгі правила збору й зберігання квіткового пилку. Умови збору й зберігання квіткового пилку позначаються на її біологічній активності.

Т.В.Вахониной і Л.П.Яковлевой (1978) була пророблена більша робота з вивчення живильної цінності пилку в умовах різного способу обробки, консервування, сушіння й зберігання. Автори досліджували як полифлорную, так і мо- иофлорную пилок із гречки, фацелії, червоної конюшини, білої конюшини, синьої волошки, кульбаби й буркуну - рослин, що виростають у Рязанській і Тульської областях. Досліджували пилок у день її збору, а також після просушування й зберігання протягом 4, 6, 12 днів і більш місяця. Причому були різні умови зберігання: при кімнатній температурі, у середовищі вуглекислого газу або під вакуумом ( при залишковому атмосферному тиску 200 мм рт.ст.). Крім того, пилок зберігався й при зниженій температурі 4°С. Визначали азотисту частину пилку і її амінокислотний склад.

Дослідники дійшли висновку, що підсушування пил- ци при температурі 37-42°С не впливає на зміст білків у ній. У період тривалого зберігання пилок Зазнає зміні - частково руйнується молекула білка. При зберіганні її в лабораторних умовах при кімнатній температурі або під вакуумом частина білкової речовини руйнується й переходить у небілкову азотисту речовину. Умови зберігання впливають на зміст активних угруповань у протеїні. Порівняно добре активні угруповання зберігаються при зниженій температурі (4°С). Чим більше активних угруповань у протеїні, тем вище біологічна цінність пилку. Таким чином, лабільним компонентом пилки є амінокислоти, активні угруповання, наприклад вільні сульфгідрильні групи, Кількість яких зменшується залежно від умов і строку зберігання, а також при висушуванні пилку.

У СРСР пилок досить широко застосовується в парфумерії. Міністерством охорони здоровя СРСР пилок дозволений до вживання в якості харчового продукту. Гранульований пилок розфасований у скляній тарі в суміші з медом або цукровою пудрою. Пилок показаний при перевтомі, більших розумових навантаженнях, при зниженні фізичної активності, недокрівї, білкової недостатньо- ста, у період реабілітації після багатьох захворювань, після хірургічних операцій і навіть при відставанні розумового розвитку в дітей.

Лікувальна доза квіткового пилку для дорослої людини 32 г у добу, а підтримуюча доза 20 г. Для дітей від 3 до 5 років добова доза 12 г, від 6 до 12 років 16 г і після 12 років добова доза 20 г пилку. Звичайно курс лікування триває 1-1,5 мес. Ален Кайяс рекомендує ухвалювати пилок натще або незадовго до їжі. Він же приводить такі вагові показники для зручності приймання: чайна ложка містить 5 г сухого нерозмеленого пилку, десертна ложка - 10 г, а їдальня - 15 г. Ложки наповнюються до країв, а якщо з верхи, те в чайній ложці буде 8 г пилку, у десертній - 15 г, у їдальні - 24 г. Пилок можна запивати водою, змішуючи із цукром, медом, варенням. Її можна ухвалювати протягом року, роблячи невеликі перерви після 1, 5-місячного курсу на 1-1,5 нед. Слід памятати, що добову дозу краще розділити на 3 приймання.

Р.Шовэн (Франція) у лікувальній практиці широко використовує квітковий пилок. Пилок рятує від запорів при спастическом коліть і рятує від поносу при энтеритах, ентероколітах і інших захворюваннях кишечнику запального характеру. У тих випадках, коли антибіотики, сульфаніламіди й інші хіміопрепарати не допомагали, квітковий пилок виявляв ефект.

А.Л.Саградян (1982) з успіхом застосовує квітковий пилок у лікуванні пародонтозу.

Іспанським дослідником О. Агуаром Монтэрде було показано, що речовина, яким бджоли склеюють пилок, повністю розчиняється шлунковим соком людини. Це дає можливість активним речовинам пилку дифундувати й всмоктуватися в шлунку й кишечнику.

На закінчення вважаємо за необхідне привести наступне висловлення Алена Кайяса: "Зрозумійте н запамятаєте, що будь-який пилок, якщо в неї попадає вода або навіть якщо оиа злегка відволожиться, стає шкідливою для здоровя. Ні в якому разі ви не повинні не зберігати, не вживати її в їжу. А якщо ні, то ви піддаєте себе серйозної небезпеки"*.