компаунд стоматология
пасічний димар
виразкові хвороби шлунку фото
антио

ЗАСТОСУВАННЯ ПРОПОЛІСУ В МЕДИЦИНІ

ЗАСТОСУВАННЯ ПРОПОЛІСУ В МЕДИЦИНІ

Лікувальні властивості прополісу були відомі людям з найдавніших часів. Особливо добре були знайомі із прополісом у Прадавньому Єгипту. За кілька тисячоріч до нашої ери прополіс був добре відомий жерцям, у чиїх руках були зосереджені медицина, хімія й мистецтво муміфікувати трупи (3. А. Макашвили, 1975). Відомості про прополіс є у творах Галена й Варрона. У відомому творі «Канон лікарської науки» Абу алі Ибн Сина (Авиценна) писав, що «чорний віск (прополіс - І. Т.) має властивість витягати кінці стріл і шипи, він розріджує, злегка очищає й сильно мякшить». У стародавності прополіс нарівні з медом і воском був предметом великої торгівлі. Розцінка прополісу стояла вище інших продуктів бджільництва й виражалася наступними числовими відносинами: мед - 2, віск - 3, прополіс - 4 (Н. І. Ільїн, 1933). Через те, що ціна на прополіс була висока, його стали поступово заміняти більш дешевими засобами (тополевим маслом). З аптечної практики прополіс зовсім зник до кінця XVIII століття. Через якийсь час його знову ввели в медицину як засіб при лікуванні ран, мозоль і злоякісних новотворів. Це тривало аж до XIX сторіччя. Під час англо-бурської війни (1900) препарат із прополісу за назвою «прополизин» застосовувався для лікування вогнепальних ран (Л. М. Хандросс, 1947). У роки Великої Вітчизняної війни за пропозицією Л. М. Хандросса прополіс був випробуваний у двох хірургічних клініках м. Свердловська й при лікуванні поранених дав гарний результат. Однак, застосування прополісу в медицині, як і у ветеринарії, носило епізодичний характер. Навіть у середині шістдесятих років поточного сторіччя відомий французький учений Реми Шовен констатував: «Що стосується прополісу, що прибув останнім у групу апитерапевтических препаратів, кілька робіт указують на те, що його дія може бути дуже цікавим у різних областях клініки». Після всебічного вивчення властивостей прополісу прополиссодержащие препарати з кінця шістдесятих і початку сімдесятих років стали широко впроваджуватися в медичну практику.
У медицині прополіс застосовується насамперед у хірургії, дерматології, оториноларингологии, педіатрії й стоматології. Про застосування прополісу в хірургічній практиці є численні повідомлення у вітчизняній і іноземній літературі (Н. І. Атясов, 1914; В. А. Астафьев, 1972; В. Теодоров і інші, 1972; В. Д. Федоров і інші, 1975; X. 3. Садиков і інші, 1977; В. Н. Исмаилова й інші, 1976; Г. П. Кірсанов, 1977; В. І. Александрова й інші, 1981; П. Т. Сягайло й інші, 1987). А. Н. Песчанский (1975) повідомив, що вони застосовували 5%-й розчин прополісу аерозольним методом при лікуванні незагойних трофічних виразок нижніх кінцівок. Лікування одержали 25 хворих, в усіх настало загоєння. При лікуванні ерозий і ран з успіхом застосовувалася 20%-я мазь прополісу. Прополисову мазь 15%-й концентрації застосовували протягом 1961-1970 рр. Н. І. Атясов, М. П. Гусєва, В. А. Куприянов (1975) у Всеросійському опіковому центрі для лікування 830 хворих у віці від півтора до 87 років із глибокими опіками до 75% поверхні тіла. На підставі клінічних спостережень ними встановлене, що 5-10%-е мазі менш ефективні, а мазі високої концентрації (20 і більш відсотків) мають дратівну Дію. Місцеве застосування прополисной мазі в процесі підготовки після опікових ран, що гранулюють, до аутодермопластике сприяло скороченню строків між операціями й більш повному приживленню шкірних шматків. П. Т. Сягайло й інші (1987) одержали гарний ефект від застосування 8%-й водно-спиртової емульсії прополісу, яку вводили в епифизарние хрящі при лікуванні дітей з укороченням нижніх кінцівок. Застосування прополісу дозволило добитися подовження кінцівок на 8-8,4%. Наведені приклади становлять лише незначну частину повідомлень про використання препаратів прополісу в медичній хірургічній практиці.
Про високу терапевтической ефективності препаратів прополісу є велика кількість повідомлень фахівців оториноларингології (Б. А. Алієв, 1968; П. Починкова й інші, 1971; І. А. Курилин, Т. Е. Шамрай, 1972; Е. М. Моргачева, 1973; І. Т. Першаков,1973; І. Мател і інші, 1975; Т. В. Ковалик, 1978; Н. М. Ришки після опікових ран, що гранулюють, до аутодермопластике сприяло скороченню строків між операціями й більш повному приживленню шкірних шматків. П. Т. Сягайло й інші (1987) одержали гарний ефект від застосування 8%-й водно-спиртової емульсії прополісу, яку вводили в епифизарние хрящі при лікуванні дітей з укороченням нижніх кінцівок. Застосування прополісу дозволило добитися подовження кінцівок на 8-8,4%. Наведені приклади становлять лише незначну частину повідомлень про використання препаратів прополісу в медичній хірургічній практиці.
Про високу терапевтической ефективності препаратів прополісу є велика кількість повідомлень фахівців оториноларингології (Б. А. Алієв, 1968; П. Починкова й інші, 1971; І. А. Курилин, Т. Е. Шамрай, 1972; Е. М. Моргачева, 1973; І. Т. Першаков,1973; І. Мател і інші, 1975; Т. В. Ковалик, 1978; Н. М. Ришко, 1979; Г. Г. Качний, 1976, 1977, 1982; Г.С.Протасевич і інші, 1994; Н. А. Пересадин і інші, 1996). В одній з публікацій Г. Г. Качний (1975) пише, що «у період з 1968 по 1974 р. під нашим спостереженням перебувало 68 хворих із хронічною гноєтечею з вуха з давниною захворювання від одного до двадцяти років, з них було 27 людей з епитимпанитом і 103 з гострим запаленням середнього вуха. Результати лікування показали, що прополіс виявляє гарний лікувальний ефект. Тільки в 6% хворих ( при давнині спостереження від одного року до шести років) відбулося загострення хронічного гнійного отиту після перенесених простудних захворювань». І. Т. Першаков застосовував прополіс в отіатрії при лікуванні приглухуватості у вигляді спиртової-масляно-спиртової емульсії (1:4), якою просочував марлеві турундочки й уводив їх у слуховой прохід. На амбулаторному лікуванні перебувало 382 хворих. Загострення слуху наступало, як правило, після 4-6 процедур і остаточне поліпшення слуху настало в 314 хворих, незначне поліпшення відзначене в 21 хворого й без поліпшення - в 47 хворих. Гарна терапевтична ефективність препаратів прополісу встановлено багатьма дослідниками й практичними лікарями при тонзилітах.
Враховуючи протимікробне, противозудное, епителиозирующие властивості прополісу, прополиссодержащие препарати знайшли широке застосування в дерматології, венерології й гінекології. Про позитивні результати випробувань по використанню прополісу в гінекології повідомляють Х.Сухі, С.Шеллер, 1975; І. Завадский, С. Шеллер, 1975 і інші дослідники. На підставі результатів лікування 90 пацієнток із запаленням піхви й шейки матки трихомонадного, грибкового й бактеріального походження І. Завадский і С. Шеллер містять, що витяжка прополісу при цих захворюваннях дає гарні результати при тривалості курсу лікування в 7-10 днів. Багатий досвід застосування препаратів прополісу в дерматології накопичений співробітниками Горьковского науково-дослідного шкірно-венерологічного інституту. В. Ф. Большакова й інші (1981) застосовували прополисовие мазі різних концентрацій при трихофитии, епидермофитії й гіперкератозі стоп, веррукозно-інфільтративних формах шкірного туберкульозу, гнездном і тотальному випаданні волось. На підставі отриманого матеріалу досліджень В. Ф. Большакова вважає, що «прополіс заслуговує на певну увагу в терапії вищевказаних дерматозів». Л. Н. Данилов (1975) вивчав лікувальну дію прополісу на 680 хворих екземою, невродермитом, трофічними виразками й іншими хворобами шкіри. При цьому прополіс застосовувався зовнішньо у вигляді 20%-й мазі на вазеліні й усередину по 30-40 капель 20%-й настойки прополісу за 30 хвилин до їжі. В 380 хворих настало видужання, в 231 - поліпшення й в 60 випадках лікування не дало ефекту. Гарний терапевтичний ефект дає зовнішнє застосування прополісу при глибоких піодерміях, фурункулах і волчанке (В. Ф. Оркин і інші, 1975), интертриго (В. Вассилев і інші, 1975), хвороби Лейнера-Мусу (М. Молнар Той, 1975), псоріазі (Фанг ЧУ, 1981; В. В. Овечкин, 1996), хронічному виразковому радиодермите (А. Василка, Є. Милку, 1981) і інших захворюваннях шкіри. Н. І. Кривцев і В. І. Лебедєв (1993) рекомендують для лікування мокнучої екземи рук застосовувати відвар дубової кори (1:15) у суміші з 30%-м спиртовим розчином прополісу (одна чайна ложка розчину прополісу на склянку відвару). Ці ж автори з посиланням на Є. А. Лудянского повідомляють, що « при пітливості ніг роблять ножні ванночки з відвару дубової кори (1:10), до одному літру якого додають 30 мол спиртового розчину прополісу, щодня по 15-20 хвилин при 38°С, курс лікування 5 днів».
Значний обсяг інформації є в спеціальній літературі по використанню препаратів прополісу при хворобах травного тракту. Про позитивні результати прополисотерапії повідомляють: при стоматиті, гінгівіті, глоссальгии, парадонтозе, монилиазе, кандидомикозе В. С. Шевченко й інші (1969), X. Куриян (1975), К. Л. Аагард (1975), В. Васильєв і інші (1975), М. Ф. Шеметков і інші (1987), при фарингіті - П. А. Кравчук (1971), П. Н. Дорошенко (1975), І. С. Дурманенко (1976), при виразковій хворобі А. Н. Песчанский (1974), коліть - С. Николов і інші (1975). Наприклад, А. Н. Песчанский при виразці шлунка й дванадцятипалої кишки рекомендують застосовувати прополіс у вигляді 10%-го спиртового розчину або 10%-го прополисного масла. Спиртової розчин при цьому слід ухвалювати усередину по 15-20 капель на воді, кипяченому молоці або 0,5%-м новокаїні, три рази всунь за 1-1,5 години до їжі, протягом 18-20 днів. При необхідності курс повторюють через одну - два тижні. Однак А. Н. Песчанский зауважує: « Потрібно строго дотримувати дозування: більші дози можуть викликати зменшення апетиту, зниження загального тонусу, млявість, збільшення лейкоцитів у крові». Прополисовое масло він рекомендує ухвалювати по одній чайній ложці за 1-1,5 години до їжі три рази в день на підігрітому молоці. Схема лікування та ж. Результатом лікування 17 хворих виразкою шлунка й 5 хворих виразкою дванадцятипалої кишки було клінічне видужання 12 людей і в 10 - значне поліпшення. Позитивні результати отримані А. Н. Песчанским від застосування спиртового розчину прополісу при хронічних гастритах. Уже на початку лікування зникали болі, печія, поліпшувався апетит.
Про позитивний досвід прополисотерапії при респіраторних хворобах як інфекційної, так і неінфекційної етиології повідомили С. Ю. Алешкайтис (1970), А. Н. Песчанский (1970), І. Богдан (1972)г Л. С. Скалозуб і інші (1972), Г. Г. Качний (1977), В. П. Калиновский і інші (1987), І. Ф. Шеметков і інші (1987). Наприклад, 3. X. Каримова, Е. І. Родіонова (1975) провели спостереження над 147 хворими туберкульозом легенів і бронхів, туберкульозним мезаденитом, бронхаденитом і туберкульозом бруньок, яких лікували прополисовим маслом, водно-спиртовим розчином прополісу й комбінацією препаратів прополісу з антибактеріальними препаратами. На підставі отриманих даних дослідники зробили узагальнення, «що прополіс є гарним доповненням у загальному комплексі лікування хворих, що страждають туберкульозом легенів, бронхів, лимфоузлов і бруньок, сприяє зняттю ряду токсичних проявів туберкульозу, рассасиванию осередкових і інфільтративних нашарувань і зникненню БК». Ю. С. Танасиенко в 1969 р. (1975) застосував для лікування 52 дітей, у віці від 2 до 14 років, хворих хронічною пневмонією, катаром верхніх дихальних шляхів, бронхіальною астмою, трахеїтом, фарингітом, електроаерозолі емульсії спиртового розчину прополісу в персиковому, абрикосовому маслах і маслі шипшини. У результаті лікування в 14 хворих хронічною пневмонією були ліквідовані катаральні явища, в 10 дітей, що страждали бронхіальною астмою, були купейні напади й лише в одного був рецидив після грипу, а при лікуванні хворих катарами, фарингітами, трахеїтами видужали всі діти.
Очні хвороби лікувалися медом і прополісом Галеном і Авиценной. Однак, в офтальмології через відсутність підходящого розчинника тривалий час стримувався застосування прополісу з терапевтичною метою. В 1971 р. Н. Байдан і Н. Оице (1985) запропонували 2-5%-е очні краплі й 5-10%-е мазі. У якості розчинника вони використовували етилендіамін. Розчин прополісу на етилендіаміні при виготовленні очної мазі вводився в ейцерин, а очних крапель - в 10%-й макродекс. З більшим успіхом застосовували ці препарати при роговично-конъюктивальних опіках, у тому числі хімічних, при ряді захворювань очних придатків (блефарити, конъюнктивити, екземи вік, поранення), при мікробних або вірусних кератитах, виразках роговиці. Автори цих препаратів наводять приклад, коли в 1972 р. на території Молдови були зареєстровані численні випадки епідемічного кератоконъюнктивита з аденовірусної етиологией, стійкої до всіх відомих терапевтичних засобів. На 15 хворих з важкими формами епідемічного кератоконъюнктивита вони добилися за відносно короткий період лікування клінічного й анатомічного видужання. Для підвищення схоронності прополисових очних крапель їх лиофилизировали, а перед застосуванням розчиняли 10%-м макродексом.
М. А. Колесникова (1993) для лікування 45 хворих з деревоподібної й дископодібної формами герпетического кератиту застосовувала водні (1:5) і масляні (1:20) витяжки прополісу. Уже на 5-й день відзначався початок епителизації роговиці, а до 12-му дню епителизация була повною. Терапевтичний ефект, за повідомленням М. А. Колосникової, був менш виражений в 8 хворих з рецидивами метагерпетического кератиту й великими дефектами роговиці. Повна епителизация в них відбувалася на 30-е доба. На підставі спостережень дослідником були зроблені висновки про те, що «препарати прополісу при герпетических кератитах у комплексі із загальноприйнятими методами лікування виявляють протизапальна дія, сприяють ранньому початку епителизации, прискорюють процеси регенерації, скорочують строки лікування, поліпшують функціональні исходи». Про успішне використання прополісу в офтальмологічній практиці повідомили В. І. Максименко (1975), С. Смук, X. Хрін (1985) і інші дослідники.
Опубліковані дослідження, повязані із застосуванням прополісу в онкології, переважно носять експериментальний характер (А. Деревич зі співавторами, 1964-1975; К. П. Дерепа, Н. І. Прядивяної, 1973; Т. Пеунеску зі співавторами, 1976; Н. Попович, І. Ойце, 1976; П. Починкова, 1985; А. І. Тихонов зі співавторами, 1987; Н. А. Спиридонов, У. В. Архипов, 1994). К. Лунд Аагард (1975) описали випадок лікування від раку шлунка, підтверджений фиброгастроскопическим дослідженням, більшими дозами прополісу (5-15 г 2-3 рази в день протягом 4-5 місяців). А. Деревич зі співробітниками спостерігали дія прополісу на асциткарциному. 70 хворих з некурабельними раками одержували прополіс, що приводило до позитивних результатів. Н. Попович і І. Ойце встановили, що прополіс сповільнює ріст ракових кліток.
Завдяки вираженому антимікробному й иммуномодулирующему дії препарати прополісу з позитивним результатом апробовані при туберкульозі (3. X. Каримова, Е. Н. Родіонова, 1963, 1985), герпесе (Ю. Кришан зі співробітниками, 1976, 1985; Б. Филипич, М. Ликар, 1985; Є. А. Лудянский,1994), грипі (В. Жукові зі співробітниками, 1976,1982; Ю. Кришан зі співробітниками, 1976, 1985), черевному тифі, дизентерії, колиентеритах, сальмонельозі (А. Деревич, 1985; Т. Н. Малюгина, 1985; Ш. М. Омарів, 1991; Г. А. Тартаковская, Ш. М. Омарів, 1991; Л. А. Тришкова зі співробітниками, 1991), актиномікозі (В. Попеску зі співробітниками, 1985), бруцелезе(Є. А. Лудянский, 1994), трихомониазе (Л. М. Корич, Л. Н. Любимова, 1965; Є. А. Лудянский, 1994), при дерматомікозах (В. Ф. Большакова, 1972; К. Бреиляну зі співробітниками, 1985; В. Ф. Оркин, С. І. Довжанский, 1985; Б. Кендзия зі співробітниками, 1987).
Порівняно нечисленні повідомлення по використанню прополісу з лікувальною метою є при хворобах нервової системи (Є. А. Лудянский, 1994), щитовидної залози (Н. Н. Михайлеску, 1974), обміну речовин (В. М. Арутюнян і інші, 1980; Є. А. Лудянский, 1996), системи кровообігу (С. Николов і інші, 1975; Ю. П. Упорів і інші, 1994), при хворобах почеки сечовивідних шляхів (Н. Н. Корнєва й інші, 1971; В. В. Васильєв, І. І. Губанов, 1973; Є. А. Лудянский, 1994) і в спортивній медицині (Ш. М. Омарів і інші, 1995).
Наприклад, Ю. П. Упорів зі співробітниками в Рязанському кардіологічному диспансері лікували 25 хворих неревматичним міокардитом прополисной водою (1:10) по 200 мол у добу дворазово, водно-спиртовим розчином прополісу (1:10) трикратно по 30 капель до їжі й 5%-м екстрактом прополісу в меді (препарат «Топольок» по дві десертні ложки в добу протягом 25-30 днів. Автори статті відзначають високу ефективність препаратів прополісу й особливо медяного екстракту. Є. А. Лудянский при пиелонефрите рекомендує 1-2 столових ложки 10%-го водного екстракту прополісу за 1 годину до їжі й відзначає у хворих поліпшення мікроциркуляції, зменшення набряку й придушення інфекції сечових шляхів. С. Николов зі співробітниками вказують на гипотензионний ефект прополісу. Застосування 30-40 крапель 30%-го спиртового розчину прополісу 3 рази в день за годину до їжі протягом 3 тижнів забезпечувало в 83,4% пацієнтів зниження артеріального тиску. Є. А. Лудянский одержав позитивні результати при радикуліті від застосування суміші меду, соняшникового масла, спиртового екстракту прополісу, нанесеної на гірчичники, які прикладаються до хворого місця й закріплюються бинтом. Для значного підвищення резистентності висококваліфікованих спортсменів і тварин до фізичних навантажень Ш. М. Омарів зі співробітниками рекомендує, із числа випробуваних адаптогенов, щоденне комбіноване застосування протягом 20 днів по 1 мол настойки прополісу, по 2 мол рідкого екстракту елеутерококу й по 0,4 мол настойки радіоли рожевої.
Особливу популярність препарати прополісу одержали в народній медицині. Увазі читача пропонується кілька рецептів застосування прополісу:.
При ревматичному поліартриті: прополисовая мазь наноситься на суглоб, а потім робиться компрес із лопушин.
Для зняття болі рекомендується прополіс усередину у вигляді крихт натурального продукту на кінчику ножа.
При простудних захворюваннях: в алюмінієвий кухоль ємністю 300-400 мол кладуть 60 г прополісу, 40 г воску й ставлять в інший широкий посуд з киплячою водою. Інгаляції проводяться ранком і ввечері по 15 хвилин протягом 2 місяців.
При нежиті: у порцеляновій ступці розтерти 20 г здрібненого прополісу з невеликою кількістю вершкового масла й додати 100 г соняшникового масла. Приготовленими ліками змочувати невеликі тампони й закладати в ніс ранком і ввечері.
При запаленні глотки: для полоскання 1 столову ложку звіробоя заварити окропом, через 20 хвилин процідити й додати на 1 склянку настою 40 крапель настойки прополісу.
Суміш настойки прополісу з настоєм волоських горіхів застосовується при вушній сверблячці, екземі вух у хворих, схильних до алергійних реакцій на антибіотики.
Корисне приймання прополисового масла по чайній ложці 3-4 рази в день при загостренні виразкової хвороби шлунка й дванадцятипалої кишки.
При виразці шлунка поза загостренням - 100 г прополісу, 20 г лляного насіння, 50 г зерен вівса, мелконарезанний лопушина залити 500 мол виноградною горілкою з водою (1:1), довести до кипіння, наполягати троє доби, процідити й ухвалювати по столовій ложці перед їжею (Є. А. Лудянский, 1994).
Щоб позбутися мозоль - розпарити ноги в теплій воді, накласти пластинку теплого прополісу й перевязати.
При фурункульозі: тонкий корж розігрітого прополісу накладають на прищ і з нього через якийсь час почне виділятися гній.
Подібних прикладів використання прополісу в народній медицині багато й з ними можна ознайомитися в спеціальній монографічній літературі по апитера-пії (П. І. Філіппов, А. Г. Бутов, 1991; Т. В. Вахонина, 1992; Н. І. Кривцов, В. І. Лебедєв, 1993; Є. А. Лудянский, 1994; А. Ф. Синців, 1995).
Судячи з назви це видання по прополісу насамперед адресоване фахівцям ветеринарної медицини й тваринництва. Тем на менш ми вважаємо цілком обґрунтованим, хоча й гранично стиснуте, виклад глави по застосуванню прополісу в медицині. П. А. Кравчук в 1982 р. писав, що «у нашій країні й за рубежем виготовляється більш 30 фармацевтичних форм із прополісу і його фракцій». Приклади, наведені в цій книзі, по застосуванню прополісу в медицині, показують перспективність розробки, апробації й застосування прополиссодержащих препаратів у ветеринарії.