Установлене, що застосування прополісу ( у порівнянні з контрольним спостереженням) привело до лікування або явному поліпшення в 80,4% спостережень, тоді як традиційний спосіб лікування лише в 59 % випадків при запаленнях піхви й в 20,7% випадків на эрозиях шейки матки дав видиме поліпшення.
До аналогічних висновків прийшли Х.Сухі й С.Шеллер (1980) при лікуванні післяопераційних запальних процесів піхви. Вони застосовували 3% і 15% спиртову настойку прополісу. Проводилися щоденні змазування ватяними тампонами, рясно просоченими прополисной настойкою. Лише невеликій групі хворих з вялотекущим процесом перорально давали метронидазол 2 рази в день по 0,25 г і интравагинально по 0,5 г 1 раз у день.
Виділення з піхви завдяки прополісу нормалізувалися дуже швидко - за кілька днів.
Н.Маврич, І.Османагич, Е.Мутевелич (1980) для лікування дистрофії шейки матки застосовували 30% спиртову настойку прополісу шляхом змазування й місцевих аплікацій. Ерозії й інші запальні захворювання шейки матки були в 137 спостережуваних ними жінок у віці від 18 до 49 років. Після ретельного лабораторного обстеження хворим було призначено 15 процедур. У результаті настала повна эпителиза- ция эрозий, нормалізувалися й лабораторні показники.
Г.Сухі (1980) у лікуванні трихомоноза застосував прополіс- ние таблетки, кожна з яких містила 30 мг прополісу. Таблетки на добу вводилися в піхву. Після 10 днів лікування наступало повне видужання, що також підтвердилося бактеріологічним аналізом.
Препарати бджолиної отрути знайшли широке застосування в гінекології. Під спостереженням М.С.Ляшенко (1983) перебувало протягом 5 років 700 гінекологічних хворих. 290 хворих лікувалися в умовах стаціонару й 410 хворих амбу- латорно. У групі стаціонарних хворих бджолина отрута застосовувалася із приводу гострого й під гостро го запалення придатків матки (у деяких хворих з порушенням менструального циклу), ретенционних опухолевидних утворів придатків матки, мешотчатих пухлин маткових труб, інфільтратів після череворозтинів і ендометриту. Амбулаторно спостерігалися хворі хронічним параметритом, кистами яєчників і сальпінгітом.
Стаціонарні хворі за показниками до апітерапії одержували антибіотики. Усі хворі всебічно обстежилися. Лікування проводилося після біологічних проб інєкціями апизартрона з підвищенням дози препарату на 0,1 мол через 1-2 дня. Стаціонарні хворі одержали за 17 сут. 1,1 мг апизартрона, а амбулаторні за 23 дня лікування - 1,98 мг апизартрона. З появою шкірних реакцій у місці інєкції подовжувалися інтервали до 3-4 днів. При лікуванні хронічних інфільтратів після череворозтину (давниною 6-12 мес.) поряд з інєкціями апизартрона застосовували вирапин і прополіс (тампони).
У процесі лікування швидко нормалізувалася картина крові. Протягом перших 3 сут. зникали болі. Повне видужання наступало звичайно після 2-3 курсів лікування.
Протягом спостереження за хворими від 2 до 7 років і більш в 200 хворих не було рецидивів. В 623 з 700 хворих настало клінічне видужання або ж значне поліпшення стану. В 15 з 46 хворих із хронічним запаленням придатків матки й безплідністю після 3 курсів лікування апизар- троном настала вагітність, що закінчився родами здоровіших дітей.
Для лікування хронічного простатиту В.Ф.Оркин (1980) застосовував свічі із прополісом (1 свіча містила 0,1 г натив- ного прополісу). Свічі вводилися в пряму кишку 1 раз у добу, у вечірній час. Звичайно проводили 2-3 курсу по 30 днів. За показниками через 1-2 мес. можна було повторити лікування. При цьому болючі відчуття швидко зникали, нормалізувався секрет залози, гемограмма й урограмма були в нормі.
Н.Н.Михэйлеску (1976) продуктами бджільництва проводив лікування великої групи урологічних хворих (простатити в гострій і хронічної формах, доброякісна гіпертрофія й аденома передміхурової залози й ін.). Лікування було комплексн, що полягають із инстилляций водяними розчинами прополісу, ссання прополисних таблеток і приймання усередину квіткового пилку з медом від 1 до 3 ложок до їжі. Відзначаючи позитивний результат такої методики, дослідник уважає, що пилок при аденомі передміхурової залози не показана, неефективна. Разом з тим при гіпертрофії передміхурової залози рекомендується лікування пилком.
Однак є й інші відомості про роль пилку при лікуванні простатитів. Так, Ф.Г.Диас на Міжнародному симпозіумі по апітерапії в Мадриді зробив повідомлення про успішне лікування пилком простатиту й везикуліту. Хворі ухвалювали капсули з пилком по 400 мг у кожної 6-8 раз у добу. Такого ж думки дотримуються урологи 2 шведських клінік в Уп- салі й Лунде - Є.Аска й Г.Андерсон. У названих клініках хворі протягом доби ухвалювали (дробно) до 15 г пилку. Ш.Роман і Ш.Ш.Роман уважають продукти бджільництва в лікуванні аденоми передміхурової залози ефективними. В основному вони користувалися свічами, до складу яких входили мед (0,4 г), витяжка прополісу (0,25 г), пилок і матковий молочко (по 0,15 г). Звичайно після теплої ванни перед сном уводилася така свіча. Лікування проводилося протягом 30-45 днів. Тем хворим, які страждали безсонням і були дратівливими, крім свіч давали перорально ранком і на ніч по 2 чайні ложки пилку з медом з додаванням 2% маткового молочка.
Таке лікування аденоми передміхурової залози (в I і II стадії) приводило до зменшення частоти сечовипускань, зменшенню кількості залишкової сечі й, що важливо, в 45- 50% спостережень зменшувалося відчуття тиску в низі живота, полегшував акт дефекації. Такий курс лікування віддаляв строк операції й, крім того, настільки поліпшувалося обшее стан хворих, що це полегшувало надалі її проведення.
На III Міжнародному симпозіумі по апітерапії в Югославії С.Роман (1978) доклав про успішну спробу лікування продуктами бджільництва хвороби Ван-Бурена. У цім повідомленні привернуло увагу спостереження над 63-літнім пацієнтом, у якого на тлі артеріальної гіпертонії (тиск був 200/100 мм рт.ст.) диагностирована аденома передміхурової залози й фибропластическая индурация полового члена. Загальний стан хворого, артеріальна гіпертонія були протипоказаннями для хірургічного лікування аденоми. Запропонована була така терапія -12 інєкцій раверона, щодня прополисние свічі, прополисная мазь у вигляді повязок і усередину 5% пропо- лисованний мед. Хворий спостерігався за місцем проживання. Через кілька місяців при повторному звертанні до лікаря була виявлена лише одна більш тверда пластинка полового члена, не спаяна з пещеристим тілом. Деформації й хворобливості полового члена під час ерекції вже не було.