лікуємо без ножа

лікуємо без ножа

Лікування хворих із глибокими опіками, прагнення до закриття великих ран, що гранулюють, спонукувало хірургів до пошуку препаратів, що володіють багатьма властивостями - антибактеріальними, протизапальн, що прискорюють эпителизацию й т.п.
Протягом багатьох років у Нижегородському Всеросійському опіковому центрі Н.І.Атясов, М.П.Гусєва й В.А.Куприянов (1975) застосовували прополисную мазь при підготовці послео- жогових ран, що гранулюють, до аутодермопластике. Спостерігалося 830 хворих у віці від 1,5 до 87 років із глибокими опіками ( до 75% поверхні тіла). Хворим накладали після відторгнення некротических тканин повязки з 1-2 шарів марлі, просоченої прополисной маззю. Найкращої виявилася 15% мазь. В 53 хворих спеціально багаторазово контролювали якісний і кількісний склад мікрофлори, вивчали в динаміку цитологічну картину відбитків ран. Установлене, що видовий склад мікрофлори не мінявся, але зате кількість мікроорганізмів на кожному квадратному сантиметрі раневой поверхні після 5-денного лікування прополисной маззю знижувалося з 1500 - 700 до 425±27. У ряді випадків до прогголисной мазі додавали антибіотики, попередньо визначивши чутливість мікрофлори рани до них.
При вивченні 110 цитограмм виявили помітне зменшення нейтрофилов і збільшення полибластов, що було доказом активізації регенеративних процесів в ожоговок рані. Повязка із прополисной маззю не прилипала до рани, безболісно знімалася, не травмувала грануляції, а це особливо важливо, коли пересаджені шкірні трансплантати ще не міцно фіксовані на раневой поверхні; і, нарешті, застосування прополисной мазі скорочувало строки між операціями й більш повним приживленням шкірних шматків.
Відзначене надзвичайно ефективне лікування прополисной маззю трофічних виразок нижніх кінцівок. Так, Й.Чижма- рик ( вехо-Словаччина) відзначає, що мазь, що містить 10-30% екстракту прополісу, при лікуванні декубитальних
значи- тельно прискорювала утвір грануляцій, зменшувала болючу чутливість, сприяла отхождению із країв рани некротических мас, прискорювала процес эпителизации рани.
При фурункульозі й утворі карбункулів досить эф- фектисно поряд з антибактеріальною терапією антибіотиками або сульфаніламідними препаратами місцеве застосування меду у вигляді медяних коржів. Такі коржі можна під повязку накладати на 3-4 год з наступної повторною заміною. Іноді таку повязку можна залишати й на ніч.
З 1972 р. у клініці НДІ проктології МЗ РСФСр прополіс застосовується для лікування анальних тріщин при геморої. Т.І.МартичоваиЮ.В.Дульцов (1980) еэтой метою застосовували 10% прополисную мазь і свічі із прополісом. Вони спостерігали 150 хворі*, оперованих із приводу свищів прямої кишки, недостатності анального гніту, епітеліальних куприкових ходів, геморою й анальних тріщин.
Було проведене порівняння із групою хворих, яких лікували традиційними методами. У результаті цитологічних, бактеріологічних і гістологічних досліджень установлене, що в післяопераційному періоді прополисчие свічі й повязки з маззю із прополісу сприяють загоєнню ран за 8-10 днів,
той час як при накладенні повязок з гіпертонічним розчином хлориду натрію й маззю Вишневського відзначалися підвищення температури тіла до 37,0-37,7°С протягом 6-7 днів, серозне відокремлюване з рани, набряклість країв рани; часто післяопераційний період носив затяжний характер і нерідко ускладнювався нагноительним процесом. При лікуванні рай прополісом загоєння протікало більш сприятливо, температурна реакція була менш виражена, період дегідратації скорочувався иа 2-3 дня й навіть на 3-й день відзначався ріст грануляційної тканини, а на 6-й день завдяки прополісу формувався міцний грануляційний барєр. Строки загоєння післяопераційних ран скорочувалися на 7-10 днів, а число нагноєнь знизилося до 3,7 %, і що не менш важливо, після накладення повязки із прополисной маззю біль стихав через 10-15 хв.
Поряд із цим Т.І.Мартинова і Ю.В.Дульцов виявили, що при застосуванні прополісу в ряді випадків розвиток грануляційної тканини випереджав процеси эпителнзации в рані. У звязку із цим найбільш доцільне застосування прополісу при наявності глибоких порожнин і вялогранулирующих ран.
Успішно застосовуються продукти бджільництва для лікування деформуючого спондилоартрозу, ревматичного поліартриту, тромбофлебітів і запальних інфільтратів ( без нагноєння).
П.Починкова (Болгарія) з успіхом застосовує продукти бджільництва при артрозах за допомогою гальванічного струму. Лікування вона проводить у такий спосіб. На область суглоба тонким шаром накладається суміш із меду, бджолиної отрути й сірки (на 100 г бджолиного меду береться 3 г очищеної медичної сірки й 300 мг апитоксина), потім накладається волога прокладка для электрофореза. Сила струму від0,05 до0,1 мА, тривалість 15-30 хв. Курс лікування 12-14 процедур. Процедуру можна відпускати з обох полюсів. Під спостереженням у П.Починковой перебувало 137 хворих. Поліпшення наступало через 15-20 днів по закінченню фізіотерапевтичного лікування. Тривалість позитивного ефекту прослідковувалася в 100 хворих і лише в 9 людей був відзначений рецидив. Рентгенологічний контроль показав припинення дегенеративного процесу.
Є.Шербан (Румунія) спостерігав 2 групи по 25 хворих, що страждають болючим артрозом колінних суглобів. Одна група одержала курс лікування фонофорезом бджолиною отрутою, інша - гідрокортизоном. У першому випадку застосовувалася мазь "Форапин", у другому - гидрокортизоновая. Умови фонофо- реза однакові - 0,5 V/cm
, 10 хв, через день. На курс 10 процедур.
Результати оцінювалися як гарні, задовільні слабкі.
Так, в осіб, леченних бджолиною отрутою, гарні результати спостерігалися в 70% випадків, а гідрокортизоном - в 52%. Слабкий ефект відзначався в 5% випадків. Фонофорез гідрокортизоном неефективний був в 18% спостережень. Відновлення рухливості суглобів проходило набагато швидше при фонофо- резе бджолиною отрутою.
А.Балтушкявичус і Т.Каваляускас (1976) лікували препаратами бджолиної отрути захворювання опорно-рухового апарата в умовах стаціонару й амбулаторно. Бджолина отрута застосовувалася місцево шляхом утирань. Із цією метою каунаська фармацевтична фабрика "Санитас" приготувала мазь (товарна назва "Апитрит") у складі: 0,015% бджолиної отрути, 3% скипидарного масла, 3% камфори, 6% метилсалицилата на спеціальній мазевій основі зі стабілізатором отрути. (Цей препарат був затверджений і дозволений для медичного застосування Фармакологічним комітетом Міністерства охорони здоровя СРСР 14 лютого 1968 р.).
Методика лікування була така: по 2-6 г мазі 1-2 рази в день утирали в область суглоба. Тривалість курсу лікування від 1 до З небуд. залежно від захворювання.
Спостереження велося за 100 хворими (70 стаціонарних і 30 амбулаторних). Лікуванню зазнали, що хворіють ревматоидним поліартритом, що деформують остеоартрозом, ревматичним поліартритом і ін.
У групі стаціонарних хворих значне поліпшення спостерігалося в 48,6%, поліпшення в 44,4% і тільки в 7,1 % без ефекту. У групі амбулаторних хворих значне поліпшення настало в 20%, поліпшення в 50% і в 30% хворих стан не змінився.
Кращий ефект в умовах стаціонару пояснюється певним режимом, регулярністю процедур під спостереженням медичного персоналу.
Н.А.Каплун і соавт. (1976) в амбулаторних умовах на базі поліклініки Центрального науково-дослідного інституту курортології й фізіотерапії МЗ СРСР проводили лікування хворих деформуючим артритом за допомогою апи- фор-электрофореза. При виробництві электрофореза електроди розташовували поперечно на хворий суглоб. Сила струму 10 мА, курс лікування 20 процедур, тривалість процедури 15- 20 хв. В 92% спостережень настало поліпшення. Бажане препарати бджолиної отрути вводити одночасно з обох полюсів. Важлива й економічна ефективність цього методу лікування в умовах поліклініки, тому що в середньому працездатність верталася через 26 днів.
Е.П.Развозова (1983) також застосовувала электрофорез таблеток "Апифор" хворим, оперованим із приводу розриву сухожиль пальців кистей, і хворим з великими опіковими фляками зі строками давнини від 4 мес. до 5 років (42 людину).
Лікування першої групи хворих починалося відразу ж по зняттю швів (звичайно на 10-й день після операції). Електроди розташовувалися подовжньо - електрод з апифором (анод) на післяопераційному шві, а катод - на сегментарній зоні. Курс лікування 15-20 процедур.
Відзначене, що після лікування післяопераційний рубець був мяким, рухливим. Швидко відновлювалася чутливість, рухливість пальців.
У групі послеожогових хворих бджолина отрута приводила до поліпшення трофіки - рубцева тканина ставала эластичнее, а розробка рухів у результаті лікування электрофорезом бджолиної отрути йшла з більшою ефективністю. Курс лікування 15 процедур. Після 2-тижневої перерви лікування повторювали. Особливо ефективне лікування при відносно свіжих рзб- цах.
Через 1-2 року після опіку результат не настільки вражаючий. Для профілактики грубого рубцювання электрофорез апифора дуже ефективний.
Г.М.Циганков і соавт. (1983) застосовували препарати бджолиної отрути шляхом внутрішншкірного його введення при деформуючому спондилезе, інфекційному неспецифічному й ревматичному поліартриті, періартриті плечового суглоба. Лікування проводилося в умовах клініки. Лікування починали з дози 0,1 мг сухої бджолиної отрути й доводили до 1 мг. Усередині- шкірні інєкції робилися навколо суглобів або ж уздовж хребта - за показниками. Хворі відбиралися після попередньої біологічної проби при повній відсутності протипоказань до застосування бджолиної отрути. Внутрішншкір- ное введення бджолиної отрути виявилося дуже ефективним, швидко знімало болючий синдром - у всіх хворих відзначений швидкий аналгезивний ефект. Артеріальний тиск, показники крові й сечі, електрокардіографічна картина не перетерпіли яких-небудь негативних змін.
М.П.Гусєва (1983) в амбулаторних умовах на базі поліклініки N 21 Нижнього Новгорода провела спостереження за 1276 хворими поліартритами різної этиологии, леченними препаратами бджолиної отрути. В 85% випадків при обмінних поліартритах, в 50% випадків при інфекційному неспецифічному поліартриті лікування було ефективним. Причому при комплексному лікуванні - бджолина отрута, фізіотерапія й иеспеци- фические протизапальні препарати - ефективність лікування інфекційних неспецифічних поліартритів було 70%. Автор звернула увагу на те, що попередня гормональна терапія знижувала ефект апітерапії.
Маткове молочко при ряді запальних захворювань мяких тканин з успіхом застосовували болгарські лікарі П.Пий- чев, А.Мурдиев, Г.Димитров.
Чехо-словацький лікар І.Добровода, застосовуючи препарати бджолиної отрути у хворих поліартритом різної этиологии, відзначив їхню ефективність.
Заслуговує на увагу спостереження болгарських лікарів
Успішно застосовував прополисную мазь при лікуванні опіків
Хворим з опіками ША-ШБ і IV ступені після відторгнення некротичесхих тканин накладалася повязка із прополисной маззю. При підготовці ран до шкірної пластики проводився ретельний туалет рани, потім 3-4 шару марлі просочувалися прополисной маззю й накладалися на раневую поверхня. Повязки міняли через 1-2 дня.
Деяким хворим після трансплантації шкіри такі повязки накладалися поверх трансплантатів шкіри. Автор відзначає, що безпосередньо перед шкірною пластикою не слід застосовувати прополисние повязки, тому що нашарування мазі на грануляціях перешкоджають склеюванню трансплантата шкіри зі сприймаючим ложем. Тому за 2-3 дия до пластики краще застосовувати повязки з антисептичними розчинами (фурацилин, риванол і ін.).
Великому клінічному досвіду лікування опіків прополісом передували експериментальні дослідження. Румунські дослідники Е.Мурешан, М.Габоряну, А.І.Баба й О.Ротару (1976) перевіряли ефективність прополісу в лікуванні експериментального опіку в морських свииок. У наркотизованих тварин викликали опік різних ступенів. Одну групу тварин лечилн розчином прополісу ( з аерозольних балонів), а іншу групу - пенициллиновой або сульфаніламідною маззю. Через 6 і 12 днів в обох груп тварин брали біопсію шкіри в місці опіку. При цьому було помічене, що вже через 6 днів у тварин, леченних прополісом, місце опіку покрилося тонкою скоринкою без ознак інфікування рани. На 10-й день наступала эпителизация по периферії опіку; на всій поверхні опіку зявилися тонкі волоски. Стан тварин був гарним, вели вони себе нормально, апетит не був порушений.
В іншої групи тварин, леченних пенициллиновой або сульфаніламідною маззю, на місці опіку була товста кірка, під нею збуджені отечние тканини. У більшості спостережень рани були інфіковані. Рубцювання повільне, і видужання наступало на 24-й день. Фляки були товст, що затверділи. Стан тварин був поганим - був відсутній апетит, тварини схудли. У цієї групи тварин біопсія на 6-й день виявила сильну запальну реакцію, була різко виражена лнмфогистиоцитарная інфільтрація.
У групи тварин, леченних прополісом, ці морфопато- логічні зміни були не настільки вираженими і явно зявлялися репараторние процеси эпителизации, а вже на 12-й день біопсія показала видужання, що настало; у контрольній групі зберігалася ще грануляційна тканина.
Автори вважають, що розпилення прополісу в ряді випадків переважніше повязок з маззю, тому що тонка плівка прополісу при випарі спирту обмежує экссудат плазми.
Мив плин багатьох лет рекомендуємо в домашніх аптечках мати.балончик аерозолю прополісу "Пропосол", який відпускається без рецепта лікаря. Якщо відразу після опіку обробити уражена ділянка шкіри пропосолом, те, по-перше, моментально проходить біль, а по-друге, не зявляються міхури. Звичайно, це ще залежить і від сили опіку. Обробку пропосолом треба повторювати кілька раз протягом найближчих 10-15 хв після опіку.
Нам доводило застосовувати пропосол і після опіку слизуватої оболонки порожнини рота гарячою їжею. Кожний, хто хоч раз у житті обпалювала мова гарячою їжею, знає, яка виникає нестерпний біль, а крім того, на тривалий час мова втрачає чутливість. Зрошення мови, слизуватої порожнини рота пропосолом моментально усуває біль й дуже скоро відновлює чутливість мови, тобто швидко відновлюється функціональна здатність нервових закінчень і наступає эпителизация.
Т.Шербэнеску, Е.Палош і Л.Боереску (1980) з успіхом застосовували апітерапію для лікування декубитальних виразок у хворих із множинними переломами кінцівок і змушених подовгу не міняти положення тіла. У всіх хворих рани були інфіковані (у посівах виявлені патогенний стафілокок і протей).
Поряд з аерозолем прополісу використовували прополисную пудру. Ця пудра складалася з 90% стерильної інертної сикка- тивной пудри й 10% здрібненого прополісу. Присипки ран робили 1 раз всунь. Залежно від величини декубитальних виразок эпителизация наступала на 16 - 54-й день, тоді як у хворих, леченних традиційними методами, лише поліпшення наступало на 52 - 86- й деиь лікування. В 75% випадків спостерігалося повне видужання.
Румунські дослідники Т.Гидою, Т.Мафта, Р.Рабий і соавт. (1976) вивчали ефективність прополісу в лікуванні ран в експериментальних тварин. Експерименти були проведені над 24 собаками. В однієї групи тварин застосовувалися місцево аерозолі прополісу, а в іншої - прополисная мазь із додаванням маткового молочка й пилку. Автори віддають перевагу прополисной мазі з додаванням маткового молочка й пилку.
Хронічні виразки гомілки лікували прополісом в 32 хворих А.Василка і Є.Милку (Румунія). Для одержання лікарської форми вони робили екстрагування прополісу соняшниковим маслом. У певну порцію масла додавали 20 або 30% сирого прополісу. Цю суміш витримували протягом 1 год при температурі 60-70°С, а потім фільтрували, але вже при підвищеній температурі. Після охолодження виходила однорідна суміш, яка добре змивалася. Витяжку прополісу використовували для готування марлевих повязок.
Поряд з таким способом лікування не виключалося й використання спиртових настойок прополісу, якими просочувалися марлеві серветки й проводилася перевязка.
З 32 хворих повне видужання настало в 15 хворих, значне поліпшення при бурхливому росту грануляцій в 13 хворих, а в інших зявився екзематозний висип навколо виразок.
С.Младенов рекомендує інфіковані рани лечитъ медом. Із цією метою раневая поверхня змазується медом і поверх накладається стерильна повязка. Крім того, для лікування гнійних і інфікованих ран, розташованих на руках або ногах, С.Младенов рекомендує місцеві ванночки з 30% бджолиного меду. Із цією метою мед розлучають у дистил лированной воді. У підігрітий до 32°С розчин занурюють ту частину тіла, де є рана, на 20-30 хв. Протягом дня можна прийняти 2 ванни. Кількість процедур визначається їхньою ефективністю в кожному конкретному випадку.
При тромбофлебітах без гнійного процесу можна застосовувати электрофорез препаратів бджолиної отрути, зокрема таблеток апифора.
При тромбофлебітах, эндартериите й атеросклерозі артерій кінцівок з успіхом використовують препарати бджолиної отрути, які вводять парентерально. У цих цілях застосовують апизартрон. Кількість інєкцій і тривалість курсу лікар установлює залежно від переносимости препарату, результатів аналізу крові й сечі й, нарешті, від ефективності лікування.
Заслуговує на увагу повідомлення Стрельченя Л.Ф. (1988) про лікування різаної рани кисті. У результаті поеттравмати- ческой гнійної інфекції виникло розплавлювання мяких тканин 1 і 2 фаланги, що привело до оголенню сухожиль пальців, судинно-нервового пучка й кісточок фаланг. Був проведений курс электрофореза 5% розчину меду. Через 2 иедели, коли рана очистилася й раневие поверхні покрилися шкірними покривами, було проведене лікування электрофорезом лидази. Мякі тканини ушкоджених пальців відновилися повністю.
Тихонов А.І. і соавт. (1988) в експерименті на тварин показали високу ефективність прополисной мазі при опікових ранах, причому було відзначено, що мазь зі змістом 5% сухого екстракту прополісу значно перевищувала активність официнальной мазі "Пропоцеум". Тихонов А.І., Гулевский А. К. і ін. (1988) звернули увагу, що полисаха- ридная (фенольно-полісахаридна) фракція прополісу в лікуванні перитоніту по ефективності порівнянна з дією антибіотика канамицина. Значення цього спостереження важливо, тому що відомо, що канамицин вражає слуховой нерв.

Популярні статті

Нові статті