В 2 7 00 г. до н.е. у Месопотамії в бібліотеці Саргона були знайдені згадування про мед як медикаменті. Через 1 ТОВ років у Прадавньому Єгипту був написаний «Папірус Еберса», де в якості медикаментів застосовувалися віск і мед. В Індії відкриття меду було зроблено Азвинами (боги Сонця). У Махабхарате Кришна й Вишна мали титул «Мадхумаскха», до складу якого входила «бджола».

У священній книзі євреїв «Біблії» описується Ханаан, як країн з поточним медом і молоком.

Диоскорид установив, що мед очищає рани, очищає пори, лікує рани й герпес, видаляє галюцинации й болі у вухах, проясняє зір, лікує горло, змякшує кашель, є антидотом проти змеинних укусів, укусів скажених собак і отруєнню грибами, ефективний проти вший і гнид.

Гален у своїх двох книгах запропонував мед як основу різних медикаментів.

Скрибоний Лартус розробив рецепти ліків за участю меду.

У прадавній Греції видатний лікар Гіппократ рекомендував мед як основний цілющий засіб, пояснюючи при цьому «лікуй, але не шкодь». Він рекомендував медяну воду (ківш теплої води, 2-3 ложки.

меду) для заспокоєння нервів і поліпшення сну. Можна воду замінити вином.

Віск був використаний у легенді про Икаре для заповнення крил, а в простому житті для знаті виготовляли свічі. У косметиці мед і віск відігравали провідну роль.

Пифагор рекомендував для зосередження вегетаріанську їжу й мед. Птолемей — сподвижник Олександра Македонського занурив його тіло в мед і благополучно доправив у літню жару з Вавилона в Олександрію (2500 км.).

У Прадавньому Римі з меду готовили близько 50 ліків. Багато зробив у застосуванні бджолиних отрути й меду Гален (11 століття н.е.). Він рекомендував бджолину отруту для лікування облисіння, що як знеболює, відвар у меді для лікування очних хвороб і збільшення діурезу Мистецтво консервування досяглося максимуму. Рибу на бенкети Лукулла доставляли з Каспійського й Балтійського морів у меді, видалося, що вона тільки заснула.

Вулики виготовлялися з деревної кори. Поле біля пасіки засівали мелісою, фіалками, маком. Колумелла ( фахівець із сільського господарства) радив мед збирати до весняного рівнодення, решта залишати бджолам. Рекомендувалося для лікувальних цілей (Гален) мед прийняти в чистому виді, у пирогах, консервованих фруктах, мак з медом. При туберкульозі легенів підігріте молоко з медом, віск у підігрітому виді при дизентерії (воскові пластири, примочки й припарки) мякшить і зігріває.

Для підтримки тонусу організму в шкіру втирали суміш меду з маслиновим маслом (пропозиція Демокрита).

Була розроблена фракийская система бджільництва, участь у якій ухвалював Овідій Публий Назон, що описав фракийскую легенду: першим бджолярем був бог вина Бахус, на звуки цимбал якого зліталися бджоли. Бог зібрав їх у рій і помістив у вулик. На фракийских монетах зображувалися бджоли.

Павло Иовий Новокемский писав про російське бджільництво: «Самі вірні жнива виходить від воску й меду, тому що вся країна сповнена досить плідними бджолами, які виготовляють чудовий мед».

Аристей, син Аполлона із Цирцеи, цар Аркадії, навчив ловити рої.

Юстин писав, що іспанський цар Гарторес навчив людей користуватися медом як ліками і їжею.

Вергілій, ґрунтуючись на легендах, писав в одній з «Георгик», що якщо бика посадити в деревяний будиночок, то на наступний рік із хробаків народжуються бджоли. На могилі Гильдерика, короля франків (V століття) зображена голова бика, оточена бджолами. У свій час на Бахуса напали титани, він перетворився в бика, щоб налякати їх, все-таки був переможений, а потім ожив, ставши бджолою.

На могилах хоробрих людей і лікарів на Сході ставили вулики. Уважалося, що бджоли будуть опікувати могилу. Вони є символом безсмертя. Бджоли — душі померлих (Швейцарія).

Демокрит писав, пояснюючи своє довголіття «необхідно орошить внутрішності медом».

Артеміда Ефеская богиня родючості зображена з більшою кількістю грудних залоз, по яких плазують бджоли.

Гіппократ (460-377 до н.е.) описав знезаражуюч, отхаркивающее й загальнозміцнювальне властивості меду, він призначав мед при шлункових і печіночних захворюваннях.

Аристотель (385-322 г. до н.е.) виявив багато подробиць із життя бджіл, указав на лікувальні властивості меду, прополісу й воску, застосовував прополіс для лікування ран і контузій. Він уважав ("Історія тварин"), що в бджіл король, описує віск, мед і «сандари». Мед збирається бджолами в повітрі, це зоряне світло, особливо його багато, коли зявляються плеяди. Мед заповнює стільник за два^-двох-день-два й тому не може збиратися у квітах. Однак, в іншому місці Аристотель указав, що бджола збирає мед із усіх квітів із чашечкою й із усіх рослин, що виділяють солодкий сік. Він рекомендував застосовувати мед для лікування контузій, що гнояться ран, хвороб очей.

У Прадавній Індії в «Рамаяне» описане лікування поранених і хворих медом. Грецька міфологія повідомляла, що Зевса годували бджоли й для цього сталі робити мед.

В «Илиаде» воїнів напували медяним напоєм кикеоном.

Аристотель уважав корисними всі продукти бджільництва. На могилі Гіппократа поселився рій бджіл, до якого почалося паломництво.

Диоскорид установив, що мед прискорює виділення гною, лікує захворювання горла, прекрасно допомагає при отруєнні отрутою.

В арабській медичній книзі «Медицина Профета» говорилося: «чотири дії народжують чудо — пий мед, дивися на воду, на зелений цвіт, любуйся гарною особою».

В «Геопонике» — сільськогосподарської енциклопедії (Візантія) рекомендується мед як засіб від старості.

Полибий, византиец IV століття, н.е. писав у своїх книгах, що основою торгівлі словян були віск і мед, В укладенні Ярослава Мудрого передбачалося наказние порубникам дерев, де перебували борти (вулики диких бджіл). Дочка Володимира Мономаха Евфросинья написала книгу про лікування, у тому числі про використання меду.

Плиний уважав, що хоча прополіс має неприємний захід — все-таки він гарний як медикамент.

В XII главі пятої книги він показав, що мед походить із повітря і є небесним потом. Бджоли — тільки складальниці, а потім вивергають його. Після бджіл мед є медикаментом.

В 1979 випущена монографія про мед за редакцією Е.Крейна. Монети — конюшиновий талер 1775 г. — Маркграф Олександр Аксетах- ский випустив з метою заступництва посадки конюшини. Зараз Мальта випустила монету в 3 миліше, на звороті — бджола запечатує стільника. Багато країн випустили монети з медоносами. Монети із бджолами випускалися нерідко, тому що бджола була присвячена Зевсу. Олександр Македонський випустив срібну тетрадрахму із зображенням Зевса й бджоли на квітці. Зевс перетворив у бджолу німфу Мелісу, тому що вона перша довідалася насолоду меду. Квіткою Меліси була лимонна мята. Відомого драматурга Софокла називали бджолою Аттики, так він завзято трудився. На гербі міста Ефеса була бджола. Медяна вода зменшувала спрагу при жарі. Діти відіграли восковими ляльками, писали на дощечках з восковим покриттям, розглядали картини, написані восковими фарбами (енкаустика). В 1513 г. у доповненні «Лікувальні секрети» був запропонований рецепт лікування виразкового раку: мед повинен бути витягнутий з білого стільника без різких рухів, змішується з висушеної стертої в порошок жабою. До цієї суміші додаються квасци й залишають її для подальшої ферментації до консистенції мазі.

Віск застосовувався для компресів.

Дуже велика увага приділялася сутності меду. Мед замість цукру — це не тільки насолода, але й щось більш складне.

В XIII в. тато Іоанн XXI написав книгу про ліки «Скарбниця бідних». У ній рекомендувався мед для лікування укусів, фістул, водянки, хворій у вухах і горлі, хвороб жінок і чоловіків, головних болів. Мед знищує кишкових паразитів, виліковує гениталии чоловіків, артрит і багато інфекцій, у тому числі витівку.

Сучасні дослідники тільки підтверджують зти спостереження.

Французькі дослідники XVII в. Лемери й Пьер Поне приводять у рецептах медикаменти «ана мулса, меликрат, апомел, ойпомел». Поне називає бджіл «медяними мухами» і приводить спостереження сільського священика, який провів експеримент із зародженням бджіл у бику, однак, замість бджіл він одержав лише величезну кількість трупних хробаків. Лемери перетоплял віск і одержав масло, «флегну» і сіль. Масло було застосовано проти пухлин, хворій у груди.

В XVIII в. мадридський фармацевт Ф.Паласиос застосував хімічні медикаменти (" Галено-Хімічний фармацевтичний трактат"). Він все-таки вважав мед кращим з ліків. На його думку, мед добре очищає рани, він гарний як проносний засіб при захворюваннях грудей, його слід воліти цукру через складний склад, отриманий з активних рослин. По Іспанській фармакології 1817 г. мед застосовувався в наступних формах: мелити, відвари, сиропи, ликтарии, таблетки, суміші, засіб для полоскання горла, проносне, пластири, мазі на меді й солі, що дратують із гарбузом. Віск у вигляді 17 мазей. Помітно, що наша фармакологія X не містить такого достатку фармацевтичних форм.

Потім відмовилися від мелитов (Естеве, 1928 р. по Г.Фоли), тому що вони швидко псувалися й від ператв, які швидко обсіменялися. Однак, це невірно. Зменшення кількості медяних і воскових ліків швидше за все пояснюється відносною дорожнечею продуктів бджільництва. Необхідно досліджувати ці речовини, щоб дати їм нове життя.

Бджоли використовувалися і як зброя. Урарти й Річард Левине серце (Англія) закидали рої в глиняних горщиках вуликів, що застосовувалися в якості, в обложені фортеці.

У Болгарії, де значно розвилося бджільництво й лікування медом, співали пісеньку:.

«Працьовита бджілка, куди летиш? Лечу, лечу, миле дитя, у цей рай квітів, Який зветься Болгарія. Це мій рідний край.".

У Болгарії, а потім у Росії бджільництво в середні століття активно розбудовувалося в монастирях, де існували «лікувальні хати», як, наприклад, у Кириллово-Білозерськом монастирі, що у Вологодській області. Туди був засланий патріарх Никін. Щоранку безліч стражденних людей від Ізборська до Тобольська збиралися на изгорке Ферапонтова монастиря, куди потім перевели Никона. Він виходив, распрашивал, за ним ішли його однодумці-ченці й за вказівкою Никона давали людям «питьеца медвяного й набори трав пухнатих».

Широке поширення на Русі одержав напій — збитень. У московських царів був спеціальний ситенний двір. На одне застілля подавалося 400-500 цебер збитню. Медуник — спеціальний погребец для зберігання медяного вина. Василь III монополізував виробництво медяного вина. Меди різнилися прості, білі, прісні, червоні, збірні, боярські, ягідні. Збитень готувався так: у самовар містилися вода з медом, додавалися пряності й спирт, потім усі частини суміші підігрівалися в самоварі.

У Західній Європі, у Китаї, Індії розуміння ролі бджолиної отрути й меду досяглося вершин. У Китаї бджолина отрута була використана як засіб проти отруєння отрутами. В 1658 г. Мойфат використовував бджолину отруту для лікування нирково-камяної хвороби.

Великий поет В.Шекспір так описував вулик із бджолами («Генріх IV»): « У них (бджіл) є цар і різні чини: Одні з них як влади правлять будинком.

Інші — поза торгують як купці Інші ж, озброюючись жалом, Як воїни виходять на грабіж, Сбирают данина з атласних літніх бруньок И, весело дзижчачи, ідуть додому До намету пануючи з награбованим видобутком. На всі дивиться, поглядає він, Борг своєї величі виконуючи, На тесль, що покрівлі золоті Зводять там, і на почесних громадян, Що місять мед: на трудівників бідних, Носіїв, що складають ношу Важку до дверей його намету: На строгий суд, що блідим катам Передають ледачих сонних трутнів...».

Шекспір передбачив одну з теорій походжень прополісу — із бруньок деревъев.

Бджоли помістилися в гербах великих людей і міст. Наполеон Бонапарт мав у своєму гербі бджоли, а на особистій печатці Катерини II був зображений вулик із бджолами. Ця імператриця і її радники при встановленні гербів міст не забували про бджіл, у Медини (Калузька область) 16 золотих бджіл на блакитному щиті, у Тамбова в лазоревом полі вулик, під ним 3 бджоли, земля зелена.

Памятники бджолам є в Японії (Гіфу й Сважендзе в Японії, Кфукузава, 1985). Лікування бджолиною отрутою нараховувало кілька сот років. Використання продуктів бджільництва в медичній практиці ставиться до 20 г. нашого сторіччя. Бджоляр, паралізований після інсульту, вилікувався за допомогою пчелоужаливания й став агітатором цього методу лікування. Була організована школа для навчання апитера- певтов при Міністерстві охорони здоровя. Іспити ухвалювалися з 1948 року. В 1979 році була організована Японська асоціація дослідників по акупунктурі бджолиною отрутою. Семінари проводилися по префектурах 2 рази щорічно, комісії з іспитів очолює член парламенту. Автор уважається, що XXI століття стане ерою применени лікування пчелоужаливанием. Кфукузава вважає, що апітерапією може займатися тільки лікар.

Гомеопати лікував бджолиною отрутою ревматизм.

Тато Іоанн XXI написав книгу «Скарбу бідних», у якій широко використовувалися мед, бджолині віск і отрута.

Іспанець Фелікс Палациус в XVII столітті у своїй книзі «Галенохими- ческий фармацевтичний трактат» указав, що мед зберігає гарний настрій, допомагає лікуванню ран, діє як проносне, уважав його соком рослин.

В 1864 році професор Лукомский описав лікування медом невралгий. В 1884 г. Ф.Терч опублікував спостереження по лікуванню цим методом ревматичних поліартритів. У це ж час роботам І.В.Ма- тарский (1897), який опублікувала праця по хімічному складу, фармакологічних властивостях і лікувальному застосуванню меду, особливо при ревматизмі.

В 1927 році були вироблені перші препарати з отрути.

У Болгарії апипродукти застосовувалися ще в часи проживання на Волзі, Камі й Азовському морі. В 1938 році Ерусалимчик уперше застосувала отрута для лікування периферичної нервової системи.

Лікар Петербурзького лісового інституту М.Иаукомский в 1864 році вперше офіційно лікував хворих пчелоужаливанием. Відомо, що Иваиу Грозному й Карлу Великому робилися спроби лікувати подагру бджолиною отрутою. И.Влюбарский в 1897 році опублікував свої спостереження по застосуванню бджолиної отрути у військово-медичній практиці.

XVIII століття було знаменне відкриттям Янша про процес спарювання трутнів і матки. Знаменитий український бджоляр П.І.Прокопович (1775-1850) запропонував свою модель вулика й багато сприяв розвитку бджільництва на Україні.

В 1800 завів пасіку. В 1814 році в нього було 6000 родин. В 1828 році організував школу для бджолярів. У нього гостював Т.Шевченко, що написав картину «На пасіці». Написав «Записки про бджіл», « Про медяні квіткові рослини», безсумнівно, що П.І.Прокопович лікував хворих медом.

У цей час застосовується його модель і вулик, запропонований в XIX столітті американцем Ллангстротом. Багато цікавився бджолами К.Рулье. Із середини XIX століття підсилилося інтерес до бджіл (М.Метер- линк, А.К.Толстой, Л.Н.Толстой і ін.) організована показова пасіка в Измайловском паренню й поїздка баржі з нею по Волзі. А.М.Бутлеров писав, «Справжнім бджолярем, паном бджіл може бути тільки той, хто знає твердо весь хід бджолиного життя й уміє застосовувати свої знання до справи». М.Метерлинк, вивчаючи життя бджіл, відзначив: «З найдавніших часів ця маленька загадкова істота, що живе співтовариством, що підкоряється складним законам і здійснююче в мороці чудесні роботи збуджувало в людині інтерес».

В 1893 році був організований міжнародний комітет конгресів по бджільництву, який провів I конгрес у Версалі в 1897 році. Після II світової війни XIII конгрес проводився в Амстердамі, на якому Ван Раппард запропонував організувати Апимондию — всесвітнє суспільство бджолярів. На XX конгрес у Бухаресті президентом був вибраний инж.доктор Харнаж з Румунії. Тому в Бухаресті була настільки інтенсивна видавнича робота. Потім конгреси були в Москві, Гренобле, Мадриді, Нагойе, Варшаві й Ріо-де-Жанейро. Діючий президент Р.Борнек (Франція) — професійний бджоляр.

11.04.1919 року В.Иленин підписав декрет про розвиток бджільництва, усі бджолярі були звільнені від податків.

Науково-дослідна робота із проблем апітерапії велася ентузіастами. Більшу роль у зто час зіграв НДІ бджільництва: г.Рибне Рязанської області (Комарів і Ерштейн, 1936).

У Горькому формувалися взгяди Н.І.Артемова, підсумком чого зявилася його монографія 1941 р.

В «Бджільництві» регулярно зявлялися статті апитерапевтов (Шмовта, 1947 р.).

У післявоєнні роки активний вплив на розвиток апітерапії мав кандидат медичних наук підполковник медичної служби Н.П.Йориш відділ, що організував, «Бджоли й медицина» у журналі «Бджільництво», що випустив 3 видання популярної монографії в 1954,1964, 1976 роках. Н.П.Йориш запропонував схему локалізації пчелоужаливаний при різних захворюваннях, що збіглася по багатьом параметрам з акупунктурной картою крапок. До його відкриттів ставляться медяні ванни й різноманітні методики використання меду. Він є автором інструкції Мінздраву СРСР 1959 року. В 1964 році захищена кандидатська дисертація Є.М.Алескер, а в 1968 році В.І.Приходько, Т.В.Виноградова, Г.П.Зайцев (1964) опублікували свою вичерпну для тих часів монографію, що зберегла своє значення й у наш час. В 1969 році Н.М. Артемов верб 1972 року Б.Н.Орлов захистили докторські дисертації, де із сучасних позицій фізіології й біохімії дали аналіз складу біологічної й фізико-хімічної дії бджолиної отрути. У це ж час зявилися дослідження В.П.Кивалкиной, А.С.Поправко по прополісу, Т.В.Вахо- ніною по пилкові, Б.Е.Брайнеса, що запропонував фармацевтичну форму маткового молочка-апілак. Б.Н.Орлов розробив апифор-пчели- ний отрута для електрофореза в таблетках.

Радянські дослідники стали брати участь у конгресах Апимон- дии, становлячи найвизначнішу частину засідань секції апитерапевтов. Великий поштовх до розвитку апітерапії в нас у країні дали 1 і 2 ленінградські конференції й, звичайно, XXI конгрес Апимондии в Москві, матеріали якого були опубліковані в Бухаресті. Радянські дослідники й лікарі були учасниками видань Апимондии, вишедших за 1972-1987 роки. Велике поширення в нашій країні одержали дослідження С.Младенова, Дджарвиса по меду, А.Кайяса по пилкові і так далі.

Ентузіасти з Литви зібрали конференцію у Вільнюсі в 1986 році. У Вологді в 1987 році зустрілися представники 6 союзних республік і 25 областей РСФСР, їхнього виступу були надрукований у вигляді збірника. В 1988 році з ініціативи А.І.Черкасовой і І.А.Ду- дова (Українська досвідчена республіканська станція бджільництва) у м.Гадяч Полтавської області була проведена — Всесоюзна конференція бджолярів і апитерапевтов, видано два томи збірників робіт.