дихаємо, чуємо

дихаємо, чуємо

У нашій багаторічній лікарській практиці сотні хворих провели успішне лікування із приводу гострих трахеїтів, трахе- обронхитов, бронхітів інгаляцією розчинів меду або прополісу.
В 1978 р. на III Міжнародному симпозіумі по апітерапії в Югославії нами було зроблене повідомлення про застосування прополісу в якості анестетика й адъювантного засобу в лікуванні синуситов і захворювань верхніх дихальних шляхів.
Ми спостерігали 105 хворих у віці від 24 до 59 років із захворюваннями верхніх дихальних шляхів, що одержували інгаляції 5% водно-спиртового розчину прополісу у вигляді аерозолів. Хворі ретельно обстежилися в терапевта, робилися відповідні лабораторні дослідження й проводилася рентгеноскопія груднойклетки.
Інгаляції проводилися щодня. Показником видужання служили не тільки субєктивні дані й нормалізація температури тіла, але також зникнення ознак запалення - відсутність мокротиння, слизи, збліднення слизуватої оболонки, гарне змикання голосових звязувань.
Виявилося, що на курс лікування треба було не більш 5 інгаляцій. Якщо це зрівняти із загальноприйнятим лікуванням - лужні або масляні інгаляції, нарешті, інгаляції антибіотиків, місцеві теплові процедури, то в нашому спостереженні строки лікування скоротилися вдвічі. Треба сказати, що до таких же висновків прийшли Б.І.Псахис і М.Е.Волгіна, користуючись аналогічною методикою лікування.
Ми рекомендуємо робити інгаляції з 50% розчину меду.
С.Младенов успішно застосовує медяні інгаляції при гострих трахеїтах, гострих і хронічних бронхітах і бронхіальній астмі в межприступном періоді. Поряд з інгаляціями С.Младенов застосовує при цих же захворюваннях электрофорез медом. Звичайно хворим роблять по 2 інгаляції в день протягом 20-30 днів. Лікування проводиться в умовах лікарні або амбулаторно залежно від ваги стану хворого. Результати лікування визначають не тільки по субєктивних ознаках, але й за даними лабораторних досліджень, рентгенологічній картині й особливо за даними спірографії й функціональним дослідженням. У результаті медолечения (а хворі вживали також мед усередину) підвищувалася життєва ємність легенів, поліпшувалася максимальна хвилинна вентиляція й еластичність легенів.
У лікуванні захворювань верхніх дихальних шляхів у дітей традиційними методами часто зустрічаються труднощі. А от медяні інгаляції діти одержують із задоволенням. Останнім часом С.Младенов розширив показання до медолечению. У нього є багато успішних спостережень при таких захворюваннях, як бронхоэктатическая хвороба й хронічні бронхіти з астмоидним компонентом. Слід помітити, що збільшення відокремлюваного при кашлі під час інгаляційного лікування в перший тиждень не повинне бути приводом для його припинення, тому що на 12 - 15-й день зникає кашель і відповідно мокротиння. Подих нормалізується.
М.Петров (1976) з Болгарії при лікуванні хронічних бронхітів, бронхіальної астми ( інфекційно-алергійної природи) застосовує комбіноване інгаляційне лікування. Спочатку він проводить курс інгаляцій аерозолів грамицидина З - близько 15 раз, а потім суміші меду й маткового молочка - 10-15 раз і, нарешті, суміші меду із прополісом - 10-15 інгаляцій. Після 20-денної перерви проводяться 10-12 інгаляцій того складу, після якого наступає явне поліпшення.
З метою профілактики й лікування хронічної неспецифічної пневмонії й бронхіальної астми в дітей у віці 2-14 років Ю.С.Танасиенко (1975) у дитячому поліклінічному відділенні лікарні N 4 Жовтневого району Києва застосовував аерозольне лікування прополісом. Для інгаляцій готувався 5% спиртової розчин прополісу на персиковому, абрикосовому маслі або маслі шипшини. Виходила емульсія, причому користувалися розведенням на маслі 1:3, 1:2 або 1:1. Останнє розведення застосовувалося при наявності (або підозрі) грибів роду кандида.
При мінялися також електроаерозолі. Тривалість п роцеду р 1-5 хв, а кількість за показниками - від 5 до 20 інгаляцій. При потребі лікування повторювалося через 1-3 мес.
Апітерапія виявилася ефективної у хворих атеросклерозом аорти й коронарних артерій, атеросклеротичним кардіосклерозом, хронічною серцевою недостатністю й стенокардією.
Звичайно внутрішншкірні інєкції апитоксина роблять навколо серця щодня в наростаючій дозі, починаючи з 0,1 мг до 1 мг сухої бджолиної отрути. У більшості випадків наступає стійке поліпшення. У наших клініках звичайно застосовується апизартрон в ампулах для інєкцій.
У звязку зі сказаним слід згадати експериментальні дослідження Ю.Н.Чернова (1983) по вивченню впливу апизартрона і його комбінації з апілаком на плин і результат міокардиту.
Експерименти були поставлені на 115 кроликах-самцях при 12-кратному їхнім обстеженні. Показниками міокардиту й ходу його лікування в цих тварин служили зміна артеріального тиску, частота пульсу й подиху, картина крові, зміна електрокардіограми в 3 стандартні й 3 грудних відведеннях, векторкардиограмми по прекардиальной трехпо- лостной системі. Крім того, вивчалися патоморфологические зміни в серце в загиблих і забитих тварин. Ю.Н.Чернов виділив контрольну групу (44 кролика) - тваринам уводили підшкірно0,2 мол ізотонічного розчину хлориду натрію, а іншим у різних дозуваннях апизартрон або апизартрон одночасно з апілаком ( усередину).
Лікування бджолиною отрутою починалося з 7-го дня захворювання через день протягом 30 днів. Однією тваринам уводили отрута внутрикожно по 0,005 мг/кг, іншим підшкірно по 0,02 мг/кг до 0,1 мг/кг із одночасним уведенням перорально маткового молочка в дозі 30 мг/кг. Маткове молочко давалося щодня.
Найефективнішої виявилася доза бджолиної отрути 0,02 мг/кг при підшкірному введенні: поліпшувався загальний стан кроликів, в 2 рази знизилася смертність, нормалізувалися артеріальний тиск, частота пульсу й подиху, картина крові нормалізувалася на 20-30 днів раніше, чим у контрольній групі. У середньому відновлення внутрижелудочковой провідності, зникнення тахікардії й позитивний зубець Т, по даним ЭКГ, наступали на 20-й день лікування. Морфологічне вивчення серця в цієї групи в більшості випадків не виявило дистрофічних змін мязових волокон.
У порівнянні з іншими групами тварин у серце відзначалося зменшення склеротичних змін, у миокардеоб- наруживались тільки дрібні рубчики й осередковий склероз межуточной тканини. Ю.Н.Чернов показав, що бджолина отрута зменшувала склеротичні зміни в міокарді, знижував летальність, нормалізував гемодинамические, електрокардіографічні й векторкардиографические показники раніше, чим у контрольній групі тварин.
Б.Н.Орловим, Д.Б.Гелашвили й С.Б.Ларіним (1983) в експерименті на кішках було наочно показане, що бджолина отрута поліпшує церебральну гемодинаміку - характер змін підтверджує РЭГ.
Несггсцифический эндобронхит, особливо в маленьких дітей, завжди представляє певні діагностичні труднощі й, отже, труднощі лікування. У звязку із цим заслуговує на увагу досвід В.Р.Рукса (1980) по лікуванню цієї форми захворювань у дитячому віці. У стаціонар направлялися діти з діагнозами: "бронхоаденіт з экссудативним плевритом", "осередковий туберкульоз легенів" і т.п.
Усі діти кашляли, виділяли мокротиння. У результаті клінічних спостережень, лабораторних і бронхоскопических досліджень із 76 дітей, спрямованих з різними діагнозами (у віці від 2 до 14 років), виявлене: в 53 дітей однобічна поразка бронхів, в 19 - двостороння поразка бронхів і в 4 дітей переважало запалення слизуватої оболонки трахеї, області біфуркації, трахен і головних бронхів. У просвітах бронхів слизисто-гнійний уміст. У слизу мікобактерії туберкульозу не були виявлені, а із вторинної мікрофлори був виділений гемолитический стафілокок, стрептокок. Після визначення чутливості мікрофлори до антибіотиків зясувалося, що в 23 дітей виявилася резистентна до антибіотиків мікрофлора. От цю групу дітей лікували інгаляціями 10% водяного розчину прополісу з одночасним прийманням усередину 30% спиртової настойки прополісу по 15 - 35 капель 3 рази в день до їжі. Залежно від віку дитини кількість розчину для інгаляцій коливалося від 2 до 6 мол на сеанс. Клінічне лікування эндобронхита наступало в межах 10-16 нед. Цікаво, що при повторному дослідженні флори бронхів на чутливість до антибіотиків (після курсу інгаляцій прополісу) зявлялася чутливість до антибіотиків, у тому числі й до пеніциліну.
До речі, В.П.Кивалкина, що вперше виявила антимікробні властивості прополісу, показала, що прополіс підсилює дія антибіотиків.
Є.М.Алескер (1964), протягом багатьох років вивчаючи дію бджолиної отрути в клініці внутрішніх хвороб, рекомендує поряд із уже давно апробованою терапією бронхіальної астми при лікуванні капилляротоксикоза застосовувати бджолина отрута. Вона вважає, що бджолина отрута виявляє на цих хворих більш сильний вплив у порівнянні з АКТГ і кортизоном. На думку Є.М.Алескер, у лікуванні ревматизму форми, що особливо затягся, подострого плину поліартриту, використання бджолиної отрути переважніше іншої терапії (досить швидко проходили болі й набряклість суглобів, знижувалася СОЭ). Нею проведене глибоке дослідження лікування бджолиною отрутою 564 хворих різними клінічними формами ревматоидного артриту (контролем служили 154хворих цими ж формами, але леченних гормональними й іншими протизапальними засобами традиційного лікування). У гострих важких випадках поряд із застосуванням бджолиної отрути доводилося використовувати й гормони. У деяких випадках уважалося доцільним призначати бджолина отрута після гормонотерапії - під час спаду экссудации. Невеликому числу хворих на тлі апітерапії давали незначні дози гормону (5-10 мг преднізолону протягом 5-15 днів). За такий малий строк звикання до гормонів не наступало.
Більшість хворих спостерігалася від 1 до 5 років після виписки із клініки Санкт-Петербурзького санітарно-гігієнічного медичного інституту, де й проводилося лікування хворих.
В 56% хворих за умови підтримуючої терапії відзначені гарні результати, в 32% - задовільні. Віддалені результати після гормонотерапії виявилися незадовільними.
Багаторічний клінічний досвід застосування бджолиної отрути при судинних захворюваннях дав можливість і визначити показання до хірургічного лікування поразок посудин: якщо застосування бджолиної отрути при эндартериите не рятує від болючих відчуттів у стопі й пальцях ніг, тобто повністю виснажилися здатності артериол і капілярів до розширення, - у наявності показання до хірургічного лікування.
Виходячи із уже відомих властивостей прополісу, ми розробили метод прополисной анестезії для проведення операцій на Jlop-Органах в амбулаторних умовах. Використовуючи диадина- мические струми, шляхом электрофореза досягається анестезія тривалістю 40-45 хв.
Можна анестезувати шляхом аплікації 30% спиртової настойки прополісу без электрофореза. Однак така анестезія значно слабкіше й нетривала. Крім того, окремі ділянки шкіри в цьому випадку не знеболюються.
Під прополисной анестезією ми робили конхотомию, полипотомию носа й вуха, видалення грануляцій з вуха, пункцію верхньощелепних пазух.
Згодом ми виготовили спеціальні зонди-електроди для носа, юшка, ковтки.
Запропонований нами метод прополисной анестезії виявив такі особливості:.
1) швидкий гемостаз;.
2) незначні місцеві реактивні явища;.
3) швидке загоєння операційної рани;.
4) відсутність побічних явищ, властивих кокаїну й іншим аналогічним препаратам.
У лікуванні гострих гайморитів ми використовували 10% спиртову настойку прополісу й 10% водно-спиртову емульсію прополісу.
У лікуванні хронічних гнійних эпитимпанитов при відсутності холестеатоми багаторазові промивання аттика 30% спиртовою настойкою прополісу викликали ремісію.
Гострий гнійний отит середнього вуха ми лікуємо введенням на ніч у хворе вухо турунд (вузькі смужки марлі) із прополисной маззю після звичайного туалету вуха. Не виключене й застосування фізіотерапії одночасно. Закапування у вухо при гострих гнійних отитах спиртового розчину прополісу в більшості хворих виявлялося хворобливим, а турунди зі спиртовою настойкою прополісу ие викликали занепокоєння, володіючи анестезуючою властивістю, прополіс дуже швидко рятував хворих від болів, а у випадках гострих отитів виділення гною припинялося на 5-й день.
Позитивні результати були отримані в лікуванні гострих форм ларингіту, ларинготрахеита медяними інгаляціями. При різкої сухості слизуватої оболонки гортані й наявності на голосових складках грузлого секрету хворий попередньо вдихав теплу мінеральну воду, а в же потім 50 % розчин меду протягом 5 хв. Звичайно на курс було достатнє 6-8 щоденних інгаляцій.
П.Попниколов, П.Починкова й С.Дончев (1975) в умовах відділення юшка, горла й носа міської лікарні N 1 м.Софії провели лікування настойкою прополісу 40 хворих хронічним гнійним мезотимпанитом. У більш легких випадках у вухо закопували спиртову настойку прополісу, в інших - у хворе вухо вводили турунди, просочені 30% спиртовою настойкою прополісу. Щодоби турунди міняли. 25 людей періодично спостерігалися протягом 1-3 років. У жодного із цих хворих не було виявлено рецидиву. Курс лікування тривав від 10 до 20 днів.
Ефективно місцеве застосування настойки прополісу при запаленні середнього вуха в гострій і хронічної формах. Крім закапування або введення турунд із прополісом у вухо можливо ( при эпитимпанитах) промивання спиртовим розчином прополісу аттика.
І.Т.Першаков (1980) при лікуванні 382 людей, у яких мало місце гостре запалення середнього вуха, застосовував 30% спиртову настойку прополісу в суміші з рослинною олією (співвідношення 1:4). Цією сумішшю просочувалися турунди й вставлялися у хворе вухо на ніч через день. Після проведення 10-12 процедур у хворих припинялося виділення гною, зникав або зменшувався шум у вухах, поліпшувався слух.
П.Н.Дорошенко (1980) застосовував суміш спиртової настойки прополісу із гліцерином у співвідношенні 1:2 для лікування різних форм фарингітів. Проводилися щоденні змазування глотки цією сумішшю протягом 10-15 днів. Під спостереженням перебувало 238 людей. Хворі спостерігалися від 6 мес. до 3 років. Відзначена значна ефективність про- полисотерапии фарингітів.
При деяких захворюваннях вуха, горла й носа (гостре запалення середнього вуха й зовнішнього слухового проходу, озена, хронічний ларингіт) І.Мател, І.Страка й І.Чижмарик ( Чехо-Словаччина) з успіхом використовували 3-5% настойку прополісу або 15% прополисную мазь. При озене, наприклад, проводилася пульверизація носової порожнини прополісом з наступним уведенням турунд із прополисной маззю. При ларингітах застосовувалися інгаляції аерозолів прополісу у вигляді 3-5% настойки по 5 хв щодня до 10 раз за курс.
У комплексному лікуванні запальних захворювань вушного нерва ми застосовуємо апілак ( до їжі 3 рази в день). При цьому можна використовувати свічі з апілаком.
При сверблячці у вухах допомагає змазування шкіри зовнішнього слухового проходу 3% маззю "Апілак". Можна скористатися цією маззю й при гострому запаленні зовнішнього слухового проходу.
Румунські лікарі В.Чуки й соавт. (1976) застосовували різні медикаментозні форми прополісу (5% спиртова настойка, таблетки прополісу для ссання, аерозоль прополісу й пульверизація розчином прополісу) для лікування ряду оторинола- рингологических захворювань.
Так, при озене застосовували місцево прополисную мазь і таблетки прополісу, а після видалення піднебінних мигдалин зрошували настойкою прополісу миндаликовое ложі; при запаленнях середнього вуха в зовнішній слуховой прохід уводили турунди з настойкою прополісу. У всіх випадках відзначалися дуже гарні результати.
До таких же висновків прийшли інші румунські лікарі - К.Попович і М.Шарага (1976), використовуючи різні модифікації прополісу в лікуванні оториноларингологических захворювань у дорослих і дітей.
Хоча препарати прополісу не можуть уважатися універсальними, однак у ряді випадків вони ефективніше класичних синтетичних медикаментів.
М.Керн (1976) запропонував застосовувати продукти бджільництва з метою профілактики променевих эпителиитов в онкологічних хворих. Згодом М.Керн, Є.Соба й М.Будина (1978) спостерігали 97 хворих в онкологічному інституті в Любляне, що одержували променеве лікування із приводу злоякісних новотворів неба, мови й піднебінних мигдалин.
Було помічене, що у хворих після 6-го опромінення зявилися ознаки запальної реакції слизуватої оболонки. У першу чергу виникали болючі відчуття. При виникненні радиоэпителиитов звичайно давали перед їжею анестезин, рослинна олія. Було вирішено з перших ознак эпите- лиита давати хворим по 1 чайній ложці апикомплекса 2-3 рази в добу. Було рекомендовано спочатку небагато потримати препарат у роті, а потім проковтнути. 29 хворим давали плацебо. У підсумку у хворих, що одержували апикомплекс, в 86,1 % випадків були відмінні результати й тільки в 13,9% ефекту не було. При прийманні плацебо радиомукозити спостерігалися в 73,2% випадків і тільки в 26,8% хворих не було негативної реакції на опромінення.
Це дозволило вченим дійти висновку, що мед, збагачений прополісом, матковим молочком і пилком, впливає на слизувату оболонку при променевій терапії порівняно більшими щоденними дозами.
В експерименті на білих пацюках Слащева І.С., Сєдов А.А. і ін. (1988) наочно показали, що квітковий пилок у комбінації з медом і апілаком здатна відновити порушену функцію печінки. Казяускене К.В. із соавт. (1988) було показано, що квітковий пилок проявляє антитоксичну здатність при інтоксикації нітратами, що дає можливість використовувати її в профілактиці й лікуванні отруєнь. Філіппов Ю.А. і ін. (1988) використовували водний екстракт прополісу в лікуванні виразкової хвороби дванадцятипалої кишки. Препарат уводили за допомогою дуоденального зонда. Строк рубцювання був значно коротше, чим при класичних методах лікування, причому строк перебування хворого в стаціонарі скорочувався на 5-6 днів, ремісія була більш тривалої, швидко поліпшувалося самопочуття хворого. Аналогічні результати були отримані Абдурахмановим А.А. изаец Г.В. (1988), які використовували суміш 30% спиртового розчину новокаїну й 1-2% розчину новокаїну у вигляді крапель для внутрішнього споживання. Філіппов Ю.А., Черкасова А.І., Дудов І.А. (1988) у лікуванні гострого панкреатиту з успіхом застосовували лікарські екстракти триколірної фіалки, мяти й інших рослин у комбінації з водяним розчином прополісу у вигляді крапель для приймання усередину. На другу добу зникали болі, знижувалася температура, біохімічні константи нормалізувалися.

Популярні статті

Нові статті