Бавовняний мед, зібраний бджолами з листів (внецвегковых нектарників) бавовнику, по смакових властивостях нічим не відрізняється від меду, зібраного із квітів цієї рослини.
Малиновий мед має білий колір, дуже приємний аромат і чудесний смак. Стільниковий мед з нектару квітів лісової й садової малини немов тане в роті. Коли цвіте малина, бджоли пролітають повз інші квіток медоносних рослин, не обертаючи на них уваги. Завдяки тому, що квітка малини перекинуть униз, бджола, що витягає нектар, перебуває як би під природнім навісом або парасолькою й може працювати навіть під час дощу.
Волошковий і вересковый меды мають приємний захід, але гіркуватий присмак. В евкаліптового меду неприємний смак, але він високо цінується як лікувальний, тому що знаходить застосування в народній медицині для лікування туберкульозу легенів.
Особливе місце займає камяний мед, рідкий і своєрідний сорт. Збирають його дикі бджоли, що живуть у розпадинах камяних стрімчаків. Камяний мед палевого кольору, приємного аромату й смаку. Стільник з медом містять мало воску, він являє собою кристалізована речовина, яка для вживання доводиться відколювати шматочками, як льодяник. На відміну від звичайного бджолиного меду камяний мед майже не липок і тому не вимагає спеціальної тари. Він не змінює своїх якостей при зберіганні протягом декількох років. За регіональною ознакою він називається також абхазьким медом.
Серед темних сортів меду особливо коштовним уважається гречаний. Він буває темно-жовтий, із червонуватим відтінком і навіть темно-коричневий, має своєрідний аромат і специфічним смаком. При кристалізації перетворюється в кашкоподібну масу. Дегустатори відзначають, що гречаний мед «лоскоче горло». Він містить значно більше білків і заліза, чому світлі сорти меду. У звязку із цим гречаний мед рекомендується ухвалювати при лікуванні недокрівя. У народі говорять: «Темний ( тобто гречаний) мед блідолицим досить корисний». Гречкою в одній тільки Україні щорічно засівали сотні тисяч гектарів землі. З нектару, зібраного з 1 га квітучої гречки, бджоли виробляють 60 кг меду.
Крім гречаного меду, серед темних сортів треба назвати лопуховий (із квітів лопуха волосистого й репяха), чорничний, тюльпановый, морквяний і горобиновий меды. Усі вони приємні на смак. Каштановий мед має темний колір, слабкий захід, але дуже неприємний смак.
Особливе місце займає падевый мед. Бджоли роблять його не з нектару квітів, а, головним чином, з виділень комах: попелиць, червців, листоблошек і ін. Ці комахи харчуються соками рослин, а рідкі солодкі краплі їх виділень падають униз із листів дерев; тому вони й одержали назву паді. Нектар квітів полягає майже винятково із цукру, а в паді втримується близько 70% азотистих речовин і декстрину. Падевый мед звичайно темного кольору, тягучий, часто неприємного смаку й має слабкий аромат. Досвіди показали, що в порівнянні із квітковим медом падевый мед має значно більш слабкі бактерицидні свойстьа.
Відомі й отрутні меды. Давньогрецький полководець і письменник Ксено- фонт Афінський в історичному оповіданні про відступ 10 ТОВ греків з Малої Азії докладно описує, як усе до одного воїни, поевшие в Колхіді меду, занедужали: « Взагалі, тут нічого не було, що могло б збудити подив, але багато було вуликів, і всі ті солдати, які наїлися сотов, знепритомніли; їх і рвало, і починався понос, так що ніхто не міг стояти прямо. Хто небагато зїв, той був схожий на людину сильно спянілого, хто зїв більше, видався божевільним; деякі навіть умирали. Було дуже багато хворих, немов після поразки: так що це навело велику зневіру. Але наступного дня ніхто не вмер, а близько тієї ж пори (у яку хворі зїли меду) вони почали опритомнювати; на третій і на четвертий вставали немов після ліків» .
В 1877 році отрутний мед був виявлений у долині Батума, недалеко від тих місць, де стався описаний випадок. Бджолярі цих районів були змушено використовувати тільки віск, тому що вживання в їжу меду викликало запаморочення, спяніння, блювоту. Отрутні властивості меду приписують присутності алколоида андромедотоксина в нектарі рододендрона, широко розповсюдженого в цих місцях. Відомо, що в гірських місцевостях середньої й північної частин Японії при вживанні меду в людей виникають минущі захворювання. Це явище повязане з дією отрутного нектару, який бджоли збирають із рослини хотсутсайн із сімейства вересковых. Установлене, що мед, зібраний бджолами із квітів азалії, аконіту, андромеди, містить отруйні речовини. М. Горький в оповіданні «Народження людину» писав: «...а в дуплах старих буків і липнув можна знайти „пяний мед", який у стародавності ледь не погубив солдат Помпея Великого пяною насолодою своєї, зваливши з ніг цілий легіон залізних римлян; бджоли роблять його із квітів лавра й азалії...».
На Далекому Сході бджоли роблять отрутний мед, збираючи нектар із квіток болотного чагарнику — чашецветного вересу й багна. Ці чагарники займають площі в тисячі гектарів, утворюють величезні зарості. Уживання 100-200 г цього меду викликає в людини втрату свідомості, марення.
Установлене, що хімічний склад меду залежить не тільки від квітучих медоносних рослин, з яких бджоли збирають нектар, але навіть і від ґрунту, на якому медоноси виростають.